Віл. Моя боротьба.

Розділ 4. Прокидаючись поряд...

— Влад... — тихе бурмотіння в саме вухо.

— Саш, ну скільки можна, давай спати... — втомлено сказав я.

— Влад... — рука Саші примостилася на моєму животі.

Я зковтнув слину і не ворушився.

— Ти не помреш, — Саша подивилася на мене, після чого притулилася всім тілом.

— Що ти... — подих перехопило, однак я майже відразу відчув розмірене дихання блондинки.

Спить. — констатував факт я, прикриваючи очі. — Не буду ж я її будити, правда? Можу я один раз поспати ось так?... З кимось, від кого моє серце знову хоче битися.

Один раз... Не більше. Я не повинен прив'язувати її до себе. Вона така мала і наївна, що швидко прив’яжеться. Але я не можу цього робити. Я не маю псувати її життя. Табу. На дітей, на любов. Дружба з Олею — ось що повинно залишитися єдиною віддушиною мого сірого життя.

Ранок настав з бадьорим голосом моєї рудої сусідки.

—...Підйом, соні! — в десяте сказала Оля і нарешті здерла з нас ковдру і побачила надзвичайно цікаву картину.

Я лежав на боці, повернувшись до стіни. Крізь сон відчував, що Саша притиснулася до мене зі спини і обіймала за талію, а губи її практично торкалися моєї шиї.

— Влад... — Саша ще сильніше притиснулась до мене, від чого я нарешті повністю прокинувся.

— Ми що так і проспали? — сонно пробурмотів я, торкаючись чужої руки на талії. — Сашо, вставай...

— Влад... Ще трохи. — вона сонно ворушила губами, торкаючись ними моєї шиї.

— Прокидайся вже, — на видиху сказав я. — Оля, зіскріби її з мене!

— Навіть не проси… — Оля попрямувала до дверей. — Сніданок вже готовий, вставайте, я чекаю на кухні, — після цих слів вона вийшла.

— Влад... — знову прошепотіла блондинка, як вночі.

— Що? — тихо перепитав я.

— Я серйозно вчора говорила, —  її голос був таким щирим...

— Дивись, ще вирішу що ти в мене закохалася... — я посміхнувся, а подих сам собою зачаївся від мого ж припущення.

— А що, якщо так? — спокійно запитала вона.

— Не варто цього робити, — я  прикрив очі. — Я хворий, у тебе все життя попереду. Тобі ж тільки сімнадцять...

— І що? — Саша провела долонею по моєму торсу.

— Ти просто дурна дитина, — я вирішив трішки відсторонитися. — Припини.

— Ні, — вона торкнулася губами моєї шиї.

Я не витримав і різко повернувся, підминаючи блондинку під себе і захоплюючи її руки над її ж головою.

Наші погляди зустрілися, а потім Саша облизнула свої губи.

— Владе... Я серйозно, — знову сказала вона.

— Дурепа, — я відпустив чужі руки і нарешті почав відсторонюватися, але блондинка подалася вперед і торкнулася своїми губами моїх.

Це було несподівано. Настільки несподівано, що я навіть не зміг відразу відштовхнути її.

Поцілунок не був ані ніжним, ані пристрасним. Швидше — однобоким і в чомусь відчайдушним. Я на нього не відповідав — тільки відпустив її руки.

А блондинка не гаяла часу і обвила руками мою шию, прикривши очі. І саме ця картина змусила мене неусвідомлено відповісти на поцілунок.

Через пару секунд Саша відсторонилася і відкрила очі.

Я теж відкрив очі і побачив, як вона дивиться на мене.

— Ще скажи, що тобі не сподобалося, — тихо сказала вона.

— Не скажу, — я зітхнув. — Але так само і не скажу, що хочу це повторювати. Ти просто не розумієш, що робиш. Ти мала і зовсім заплуталася. Захотіла пригод, розумію. Але життя — не завжди райдужна пригода, коли-небудь ти це зрозумієш.

***

За столом панувала напружена атмосфера. Оля подивилася на нас.

— Ну і хто перший зірвався? — якби поміж іншим запитала вона.

Я поперхнувся чаєм і забруднив всю форму. Саша подивилася на мене і розреготалася.

— Владе, невже не ти? — щиро здивувалася Оля. — З тим як ти шукав свою блондинку, не міг думати ні про кого крім...

— Замовкни, — тихо сказав я.

— Бачиш! — переможно сказала вона. — Ти сам цього хотів і тобі сподобалося!

— То тебе реально намагалася спокусити ця дівчинка? — ошелешено повторила Оля.

— Це був просто поцілунок, — роздратовано сказав я. — Поцілунок, всього поцілунок...

— Чого ти так нервуєш? — Оля задоволено посміхалася.

— Тому що йому сподобалося, але він вирішив що не хоче це повторювати! — відповіла Саша.

— Хочу щоб сьогодні ж ти розібралася з гуртожитком, — я встав з-за столу і пішов переодягатися.

Блондинка пішла за мною.

Я мовчки дав їй випраний Олею одяг і відвернувся.

Як відчував, що буде перевдягатися прямо тут! Але не дозволив собі обернутися...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше