Віл. Моя боротьба.

Частина 0. Записи з щоденника «Дні плюс». Розділ 22. Як я захворів на ВІЛ.

5. Жаль. (19 років)

Чому це сталося саме зі мною... Я заслужив? Сам винен? В принципі, якщо міркувати неупереджено, напевно, так і є. Все почалося ще в сімнадцять...

Я курив легкі наркотики, вів розгульний нічний спосіб життя, спав з усіма підряд і хизувався своїми «досягненнями». Кожна дівчина з мого факультету мріяла про мене. Будь-яка з них була б моя, якби я захотів.

Я був мажором з крутим телефоном і непоганою тачкою — вже в той період справи у батьків йшли досить добре. Моя молодша сестра, якій тоді ледь виповнилося п'ятнадцять, заздрила мені і ненавиділа буквально за все...

Однак, в один день все для мене перевернулося. Це був звичайний тест. До того моменту робив його вже пару разів, адже часто на ранок зовсім не пам’ятав, де і з ким провів ніч.

Переробив ще два рази. Всі тести виявилися позитивними. Перші два тижні я провів у приятеля. Написав батькам повідомлення, щоб мене не шукали, і вимкнув телефон.

Приятель не розумів що зі мною відбувається, просив пояснень, сказав що нікому не скаже і що все буде добре.

Я розповів.

Він попросив мене піти.

Більше ні з ним, ні з іншими одногрупниками я не бачився.

Повернувся додому. Розповів батькам. Мати ніби випала в прострацію. Батько мовчав, а сестра... Сестра зненавиділа мене ще більше, але трохи пізніше.

ВІЛ вбив мене в той день...

 

6. Ціна. (19 років)

ВААРТ призначена, а я вже рік як живу в Англії. Я не зміг залишитися з батьками. Не міг дивитися на них, повільно вмираючих через мене. Я просто втік.

Вступив до ВНЗ. Звичайно, в Англії довелося вступати спочатку... На перший курс я потрапив в вісімнадцять, а не в шістнадцять, як інші. Зате, цього разу я вчився. Я став кращим і мене навіть перевели ектсерном...

Повезло, що англійську я витягнув за перші пару місяців і на той момент мовного бар'єру вже зовсім не відчував.

В ВНЗ ні з ким не зближуюся, ніяких друзів або на зразок того…

Став часто висіти в інтернеті. Мабуть, через нестачу спілкування. Все більше і більше спілкуюся з Олею... І вже зовсім скоро вона теж буде тут.

Став заробляти. Благо, мені завжди були цікаві ринки цінних паперів і я стежив за тенденціями останні роки. Перші ж вкладення принесли невеличкий дохід. На кишенькові гроші вистачало з головою...

ВААРТ повинна допомогти мені пожити ще років десять-п'ятнадцять. Не так вже й мало. Хоча... Зараз я напевно віддав би все... Чорт. Так я б душу продав заради негативного статусу… Все ще ненавиджу це життя.

 

7. Борг. (20)

Ще півроку позаду. ВААРТ працює, скоро їхати на чергове обстеження до Німеччини. Вони чомусь стурбовані моїми останніми відправленими результатами аналізів…

Та є і плюси... Нещодавно я познайомився з класним хлопцем Дімкою і він допоміг мені пролізти в супер-список експериментальної терапії. Класний пацан. Жив би в Англії — ми б напевно були кращими друзями.

Оля вступила до мого ВНЗ, на суміжний факультет. Заняття принесли плоди, вона розумниця. Іноді думаю, що, напевно, якби я був здоровий, то одружився б на ній.

Вона схожа на мене. Розумна, з важкою хворобою... Ми розуміємо один одного, а що ще потрібно? З нею мені спокійно.

Підняти її на ноги... Я повинен допомогти їй, поки у мене є час.

 

8. Батьки, друзі і діти. (20)

Дурна сестра вирішила привернути увагу предків вельми сумнівним способом. Невже мало їй одного смертельно хворого члена сім'ї?

Неважливо. Її проблеми.

Я їй не батько і не мати. Куди ці двоє дивилися? Спочатку я, тепер Ярина... Чому вони не стежили за нами як слід?

Це вони винні...

Ні. Я сам винен. Я сам... Сам довів себе до цього стану. Терапія перестала давати належний результат. Скоро переведуть на нові препарати. Якщо і вони не допоможуть, то я, мабуть, помру раніше ніж думав.

Я повинен встигнути зробити щось для Олі. Вона сама себе ніколи не витягне... Ще рік-два максимум і їй не вижити без пересадки. Як організувати цю дурну пересадку? У мене просто немає таких величезних грошей. Жити в Англії, просто жити тут, обходиться нам зовсім недешево. А у батьків гроші на таке я не попрошу...

Просто так я не впораюся. Потрібно б бізнес почати... Я встигну. Встигну. Точно встигну.

Нехай у мене ніколи не буде дітей, але я відчуваю, що Оля зможе продовжити жити і за мене теж. Я повинен знайти їй серце.

 

9. Мимолетність. (одразу після прильоту до Англії)

Сьогодні вперше за довгий час моє серце билося по-іншому. Одна скороминуща зустріч, яку і зустріччю назвати не можна, здається, відкинула мене назад.

Я ж начебто вже змирився, що не заводив ніяких нових зв'язків, не розвивав старі... Навіть Діму ігнорував з усіма його смс, снап-чатами і іншим... Хоча він міг би стати мені справжнім другом. Та ні, він вже мій друг. Але знову бачити смерть друзів я не хочу. Скільки їх вже загинуло? На кожній терапії я знайомився з людьми... І кожні пару місяців хтось із них помирав. Я не хочу цього.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше