Частина 6. Відповідальність. Розділ 29. Олена Прекрасна.

Ми всі троє в білих халатах пройшли в палату.

Простора світла кімната з ліжком, телевізором, шафою, тумбочкою столом і двома стільцями була зовсім не схожа на звичайну палату лікарні.

На ліжку в напів-сидячому положенні сиділа блакитноока брюнетка.

Оля і Саша практично одночасно відкрили роти, дивлячись то на мене, то на Олену.

Я і сам розумів, що ми з нею реально виглядаємо як брат і сестра...

Сестра... Вона нагадала мені мою сестру, Яру... Тільки якщо Яра була малою(їй тільки сімнадцять), то Олена була старшою за мене на рік або два...

— Влад ... — брюнетка трохи посміхнулася. — З першого дня знайомства з вами я зрозуміла, що в Діми все ж був непоганий смак... — вона видала смішок.

— Олено, здрастуйте... — я підійшов до стільців, взяв один з них і поставив біля ліжка дівчини, а потім почав діставати з сумки різні фрукти і інші ласощі. — Ось, ми не знали, що Вам можна, а що ні... Користувалися порадами з інтернету, вибачте...

— Владе, давай на ти, — вона поклала свою руку поверх моєї руки, а потім подивилася на Сашу та Олю. — Ох, знаєш, коли я побачила твою Сашу вперше, то зрозуміла, ця дівчина — вилитий Діма, тільки в спідниці... — сказала вона, подивившись на Сашу. — Вона — твоя дівчина?

— Так, — я посміхнувся, а Саша почервоніла мало не до кінчиків вух. — Ми подбаємо про вас з малюком.

— Привіт... — тихо привіталася Саша.

— Доброго ранку, Олено, — привіталася Оля.

— Сашо, ми  вже два тижні бачимося щодня... — дівчина захихотіла. — А ти все ще соромишся.

— Ви мені нагадуєте Влада, нічого не можу з собою вдіяти... — пробубоніла Саша. — І це якось незвично...

— Ви і справді як рідні брат і сестра, — Оля посміхнулася, присівши на вільний стілець. — До речі, в тебе ніби є сестра?...

— Так, але молодша, — я зітхнув. — І від неї купа проблем...

— А я і не знала, що в тебе є сестра! — здивувалася Саша.

Тим часом Олена подивилася мені прямо в очі і простягнула руку до моєї щоки.

А я дійсно побачив в ній свою сестру, Яру, тільки дорослу... Цікаво, як вона там... Після того її інциденту з наркотиками я з нею так і не спілкувався... Може не треба було все так залишати... Як вона там в клініці....

Олена раптом посміхнулася.

— Ти саме такий, яким я тебе уяввляла після нашї єдиної телефонної розмови, — прошепотіла вона. — Гідний батько моєї дитини. І я ж попросила, звертайся до мене на ти.

— Добре, Олена, — я посміхнувся. — Як ти себе почуваєш? Що-небудь потрібно? Я хочу переговорити з твоїм акушером-гінекологом.

— Зі мною все в порядку, я ж тобі це вже говорила, — дівчина гладила пальцями мою руку.

Оля і Саша трохи напружилися, переглянулися, кивнули один одному і пішли до виходу.

— Гаразд, ми підемо знайдемо твого лікаря, Олено, — сказала Оля перед самим виходом....

***

Коли двері за нами зачинилися, ми обидві видохнули.

— Вона була такою милою з нами... — почала я. — Але з ним...

— Фліртує по повній, — погодилася Оля. — Хоча, після того, що я бачила вчора, думаю, тобі нема чого боятися.

— Оль... — я злегка насупилася.

— Що? — дівчина невинно хлопала віями. — Я-то думала, що, поки ти неповнолітня, Влад не наважиться.

— Нічого не було... Я хотіла, але… — прошепотіла я, червоніючи як рак. — Чорт, він такий впертий! Не говори йому, що я сказала.

— Пробач, напевно це через те, що я прийшла…  — задумливо сказала вона.

— Ні, ти тут ні до чого. Влад просто такий Влад… — я опустила очі. — І це ти повинна мене пробачати… Я хотіла цього, дуже…

— Пробачати? За що? — Оля провела долонею по моєму волоссю і знов зазирнула в очі. — Ви любите один одного і це нормально.

— Але... Ти теж любиш його.

— І що? Він обрав тебе, — вона перейшла на шепіт. — Ви завжди будете разом.

Коли ми повернулися в палату, то застали Влада з Оленою в цікавій позі.

Влад притулився вухом до живота і прикрив очі, а дівчина гладила його по волоссю.

Ми з Олею одночасно скривилися і подивилися одна на одну.

— О, Саш, йди сюди... — Влад простягнув до мене руку.

Я не дуже впевнено підійшла...

Влад потягнув мене до себе, а потім притулив мою руку до живота Олени, поклавши свою долоню зверху.

— Уявляєш, ця дитина... Хоч вона нам і не рідна, буде схожа на нашого з тобою малюка. Адже його мати схожа на мене, а батько на тебе... — шепотів Влад. — Я так чекаю його появи…

Я відчула поштовх під своєю рукою і злегка посміхнулася. Тепер мої страхи пішли геть. Все ж, Влад вміє сказати потрібні слова в потрібний момент.

— Цей малюк... Цікаво, хлопчик там, чи дівчинка?