Розділ 2. Втікачка

Я планувала свою втечу майже два місяці. Пророблювала кожну деталь, щоб не проколотись на якомусь незначному моменті.

Перш за все знайшла людину, котра зробила для мене фальшиві документи. Тому що він би мене знайшов. Мій чоловік, Віктор Власов, дістав би мене з-під землі. Ревнивий, владний, проте надзвичайно привабливий та доволі красивий чоловік. Він ще з першого знайомства взяв мене у свій полон. А трапилось це, коли мені було дев'ятнадцять. Молода, недосвідчена студентка-киянка, викохана та розпещена своїми батьками, з рожевими мріями про принца на білому коні. І тогорічний випускник Шеви, родом з Дніпра, котрий нещодавно запустив власний стартап, що приніс йому славу та гроші.

То було кохання з першого погляду. Ксенія і Віктор. Ніжність та мужність. Захопленість та пристрасть. Прогулянки по нічному Києву. Безсонні ночі. Шалене кохання на задньому сидінні його позашляховика. Ні, не через те, що не було де. Просто не терпілось. А потім знайомство з сім'єю. Закінчення вишу. Робота в його компанії. Весілля. Наша квартира. Буденність. Однотонність. Сніданки й вечері. Знову робота. Однаковий секс. Однакові дні...

Після того, як в мене з'явився новий паспорт на ім'я Віри Нестерук, стала шукати дистанційну роботу. Чесно кажучи, це зайняло найбільшу частину часу. Майже півтора місяця. Несподіванкою стало те, що я її знайшла в компанії Віктора.
Змогла бути так далеко від нього та одночасно поряд, а він нічого й не помітив. Резюме надіслала електронною поштою, в компанію йти не довелося. Великим плюсом було те, що я досконало знала продукцію фірми. Чоловік займається втіленням мрій. До нього звертаються люди, котрі бажають подарувати близьким їхню мрію. Компанія Віктора знаходить можливості та втілює їх у життя.

Звісно, що бізнес розширюється і зараз ми вже додатково займаємось різними сувенірами та принтами на одязі, оформленням дитячих Днів Народжень та безліччю інших справ, що пов'язані зі святами.

Моєю новою посадою стане обробка інтернет-замовлень. Ризиковано, адже іноді доведеться спілкуватись телефоном з Віктором, проте він навряд чи запідозрить, що я настільки близько до нього.

Не знала, чи чоловік в змозі знайти мене, відстеживши телефон, тому про всяк випадок купила два нових смартфони, один з яких буду використовувати тільки для месенджера зі старим номером.

Купила авто без перереєстрації. Тому що сумніваюсь, що Нестерук Віра Олегівна зможе офіційно здійснити таку покупку. Ризиковано, тому що така автівка – кіт в мішку, проте іншого виходу не знайшла.

Довго думала, де ж знайти місце, щоб сховати речі, котрі необхідні для моєї втечі. Вирішила зняти гараж в іншому районі столиці.

Поки займалась цими справами, щоб ніхто нічого не запідозрив, записалась у спортзал та пожертвувала абонемент дівчині-студентці зовні схожій на мене. Ходитиме вона, а думатимуть на мене.

Саму втечу запланувала на одинадцяте червня, оскільки саме за день до цього моя подруга Юля зі своїм братом їхали у відпустку та залишили мені ключі від своєї квартири, щоб я тричі на тиждень доглядала за кімнатними рослинами. Таким чином я змогла взяти рюкзак, котрий просто необхідний в моїй подорожі. Я могла б купити всі ці речі, але занадто багато готівки, яку я накопичувала тривалий час, пішло на стареньку іномарку та її налагодження. Довелося економити.

Я не спала тієї ночі навмисне. Встала з ліжка о четвертій ранку та пішла на кухню, щоб написати довжелезний лист своєму коханому. Сподівалась, він простить мені мій вчинок та прийме, коли я повернусь. А я точно повернусь. Просто мені потрібен відпочинок. Хоча б коротенька відтулина на місяць-півтора, не більше.

Залишила мокрий від сліз лист на кухонній столиці та мовчки вийшла з квартири, взявши лишень ключі від машини Віктора.

Серце розривалось від болю, тому що я не вказала головної причини моєї втечі.
Йшла дорогою до стоянки, де чоловік залишає на ніч джип, та оброшувала асфальт сльозами. Впевнена, що він сприйме це нормально, адже кохає мене, проте все одно лячно. Раптом покине? А що як не прийме правди?

Відігнала неприємні думки, щоб зосередитись на своєму плані. Я мала залишити автомобіль десь в протилежному кінці Києва. Зупинила свій вибір на Теремках. Знайшла хорошу платну стоянку та покинула там джип, залишивши ключі на охороні.

Сумнівалась, чи правильно я вчиняю. Адже це занадто ризиковано зриватись посеред ночі та бігти хтозна-куди в пошуках просвітлення. Вдихнула свіже літнє повітря і воно додало мені сміливості. Я зможу. Зможу! Помандрую трішки та вернусь! Підготую себе до можливого розлучення і тоді все стане на свої місця.

В глибині душі мені хотілось, щоб Віктор мене знайшов. Приголубив до себе і сказав, що кохає. Проте він лиш розсердився. Я знаю його. Тому так ретельно замела за собою сліди.

Я виїхала з Києва трішки пізніше, ніж планувала. Тому що довго не могла піймати таксі, щоб дістатись до моєї нової машини, яка стояла в орендованому гаражі, дочікуючись своєї хазяйки.

Випила кави на виїзді зі столиці, обпершись на капот та спостерігаючи за людьми, котрі метушаться кудись у справах, і рушила в дорогу.

Я ще давно накидала невеличкий список місць України, які хотіла б побачити, а в той момент відчувала трепет від передчуття чогось неймовірного та фантастичного у своєму житті.