Вільна Ластівка

Розділ 12

Артем
Тоді,коли ми з Вікою перебороли її страх,мені здалося,що наші стосунки вийшли на новий рівень.  Мені було настільки спокійно і легко поряд з нею, тому я зрозумів,що ця дівчина повинна бути в моєму житті. Але коли я побачив біля її під'їзду Діму та ще й з букет квітів,то дуже сильно розізлився. Я справді думав,що якщо вона погодилася поїхати зі мною,то напевно вже порвала з ним. Але це виявилося неправдою. Вона нічого йому не сказала,а просто гралася з нами двома. Тоді я сказав їй,щоб вже нарешті зробила свій вибір. Віка хотіла ще щось мені сказати,але я просто не захотів її слухати. Після того я поїхав у клуб та як завжди вибивав свою злість на грушу. Десь через годину до мене подзвонив якийсь невідомий абонент. Це був Діма. Не знаю звідки у нього з'явився мій номер. Він сказав,що вони з Вікою все прояснили і вона хоче бути з ним. Звісно я не повірив. Вона сама б мені повідомила про це. Зате Діма сказав,що йому все одно вірю я чи ні. Він вкотре заявив,що їй буде погано зі мною,що вона буде нещаслива. Спочатку я просто посміявся з цих слів,але коли він спитав де зараз я знаходжуся, я все зрозумів. Діма звернув мою увагу на те,що я теж не зробив свій вибір. І це було правдою. Хоч як сильно я б не хотів бути з Вікою, я не можу покинути бої. Більше того, в майбутньому я повинен взяти в свої руки бізнес батька, а він не зовсім законний,тож таким чином я впевнений,що рано чи пізно вона покине мене,але це буде надто болюче розставання для нас обох. Діма сказав,що зможе зробити її щасливою на відміну від мене, а ще розповів,що вона закохана в нього з самісінького дитинства,а я своєю присутністю лише заплутав її. Хлопець справді переконав мене,що я їй не потрібен і що я просто третій лишній. Я бачив пропущені дзвінки від неї,але не хотів піднімати слухавку. Чому? Та бо я боявся. Боявся почути від неї теж саме,що сказав мені Діма. Тим більше я не бачив сенсу говорити з нею,якщо вона обрала його. На наступний день вона ще декілька разів телефонувала,але потім перестала. І я зрозумів,що не помилився. Через місяць я дізнався від Єгора,що у неї день народження. Я дуже сильно хотів її привітати,але сумнівався в цьому. Звідки я можу знати,чи вона не викине мій подарунок? Напевно я більше боявся почути відмову від неї. Якщо вона досі з Дімою,то вони мабуть дуже щасливі,а я не хочу бути другим. Точніше, я ніколи не був другим і не бажаю ним бути. А ще я ніколи не бігав за дівчиною. І за нею теж не буду... Брехня, варто було побачити в клубі її заплакані очі,як серце сильно стиснуло. Вона не просто плакала. Дівчина була ображена та ще й добряче п'яна. Я не хотів їхати до клубу,але Олег сказав,що нам потрібно відсвяткувати те,що він вкотре розійшовся зі своєю дівчиною. Ох,ці ж дівчата. Я зовсім не очікував її там побачити,але коли вона, не дивлячись куди йде, врізалась у мене, я не зміг стриматись. Вона була така засмучена і розгублена,що мені хотілося вбити того,хто зробив їй боляче.
— Забери мене звідси,- зі сльозами на очах благала мене Віка. - Будь ласка.
Я одразу ж сказав,щоб хлопці повідомили її подругам,що вона зі мною і повів дівчину до своєї машини. Вона вже менше плакала,але нічого не говорила. Лише тихо схлипувала і час від часу дивилася на мене. 
— Багато випила?- спитав я в дівчини,коли помітив,що в неї почали закриватися очі.
— Достатньо. - різко відповіла мені вона.
— Ясно. - просто відповів я.
— Ти знаєш, який сьогодні день?- згодом спитала дівчина п'яним голосом.
— Ну зараз вже двадцять друге березня.
— Чорт, вже пройшло.- сумно сказала Віка. - А вчора? 
— Двадцять перше.- я знав до чого вона веде,але мені хотілося її трохи позлити. Все ж таки вона була така мила. 
— Ну і?- знову спитала дівчина і подивилась на мене великими очима.
— До чого ти ведеш?- знову спитав я,роблячи вигляд,що нічого не розумію.
— Ні до чого!- сердито відповіла дівчина і відвернулася. 
Я посміхнувся і почав слідкувати за дорогою.
— Я знаю,що в тебе було день народження.- згодом сказав я,але дівчина нічого не відповіла.
Коли я повернувся,то помітив,що вона вже солодко спить. Не знаю чому,але я вирішив відвезти її до себе. Через десять хвилин я вже заїхав на парковку під моїм будинком і вийшов з машини. Я легенько взяв її на руки і вона проснулася.
— Що ти робиш?- спитала вона сонним голосом,коли я ніс її в сторону ліфту. 
— Веду тебе додому.
— Куди ведеш?- вона оглянулась в пошуках чогось знайомого.
Ми під'їхали до моєї квартири і я відпустив її,щоб витягнути з куртки ключі.
— Обережно. - сказав я коли вона похитнулася і обійняв її,щоб дівчина не впала.
Потім я завів її до себе,а вона нахмурилась.
— Куди ти мене привіз?- п'яним голосом сказала Віка. - В мене нема такої тумбочки в коридорі. І кімната в мене рожева. Це не мій дім.
— Зараз ти в моїй квартирі.
— Що? Навіщо ти мене сюди привіз?
— Бо тому що ти п'яна і не розумієш,що робиш. Я вирішив побути з тобою,щоб ти не наробила дурниць.
— Я-я-я не п'яна. - сказала дівчина і голосно икнула. - Ой! Мені щось погано.
Віка різко побіліла і я швидко відвів її у ванну. Виглядала вона жахливо,коли її рвало над унітазом від випитого алкоголю. Потім вона піднялась і я підвів її до умивальника. Я включив холодну воду і почав обмивати її обличчя. Потім я подав їй білий рушник,який зразу став брудний від її косметики. 
— Не дивись на мене.- сказала Віка,коли я відвів її до себе в кімнату.
— Добре, не буду.
— І взагалі я в порядку.- впевнено сказала дівчина і ледь не впала,коли я її відпустив.
— Я помітив, як тобі було добре п'ять хвилин тому.
— Ну всяке може бути. Може це в мене...ну це...як його? Харчове отруєння!О,згадала!
— Алкоголем хіба.- відповів я і включив світло у своїй спальні.
— Ой, яке в тебе велике ліжко!- захоплено сказала дівчина і вляглася посередині.- Я тепер не хочу додому. Все! Я буду тут спати.
— Прекрасно.- трохи роздратовано сказав я і помітив,що у неї брудне плаття.
Вона лежала на ліжку і дивно посміхалася. Господи, скільки ж вона випила,що її ще досі тримає? Потім вона взагалі почала голосно сміятися.
— Чого ти смієшся?- спитав я і витягнув з шафи свою чорну футболку. 
— Пісеньку одну згадала. Ти її знаєш,смішна така. Про бджілку.
— Угу, знаю.- відповів я і підійшов до неї. 
— Знаєш?- вона зробила великі очі. - Заспіваєш зі мною?
Я здивувався такій заяві. Та вона дуже сильно п'яна,якщо думає,що я почну співати. Ще й про якусь там бджілку. Що блін?
— Давай ми тебе переодягнемо. - сказав я і мило усміхнувся. 
— Навіщо мене переодягати. Мені це плаття дуже подобається. - Віка обурилась і ображено подивилася на мене.
— Воно брудне.
— Де?- вона почала себе оглядати. - Я нічого не бачу. Значить,ти брешеш. Захотів мене роздягнути? 
— За що мені це все?- сказав я в стелю і закотив очі. - Якщо я колись і роздягну тебе,то тоді, коли ти будеш в нормальному стані. 
— Хам!- сказала дівчина, а я лише посміхнувся. - Добре, я переодягнусь лише за однієї умови.
— І якої?- спитав я і підняв одну брову.
— Ти заспіваєш зі мною!- радісно сказала Віка,а я лише роздратовано витріщався на неї.- Ну будь ласочка,Артемчик.
— Віко...
— Ой,пардон. Я забула,що ти не любиш,коли тебе так називають.- швидко сказала дівчина і надула губи.- Ну, будь ласка.
— Гаразд. - здався я.
— Ура!!!- закричала дівчина і сіла на ліжку. - Значить я почну, а ти продовжуй. 
— Ага. - нервово відповів я.
— Жу-жу-жу, маленька бджілка,
Жу-жу-жу, з листа на гілку.- вона почала співати,а я ледь не впав зі сміху. Я навіть не знаю,що це за пісня така дурнувата. - Ну чого ти? Давай зі мною.
— Я не знаю цю пісню.
— А казав,що знаєш. Там все просто. Слухай. Жу-жу-жу, я з бджілкою дружу.
— Жу-жу-жу,- почав співати я,щоб вона вже нарешті відчепилася від мене.
— Добре, давай ще раз. - знову сказала вона,а я лише важко зітхнув.
Ми ще десь три рази переспівували ці дурні жу-жу-жу і нарешті вона заспокоїлась.
— Я сама переодягнусь.
— Гаразд. - сказав я і дав їй футболку.
— Відвернись.
Я обернувся в іншу сторону і чекав поки вона переодягнеться. Цей процес тривав вже дуже довго і я вже почав трохи злитися.
— Уф,- важко видихнула Віка. - Я не можу розчепити замок. Допоможи мені!
Вона піднялася з ліжка і підійшла до мене. Я підійшов близько до її спини і відчув її солодкий запах. Вона завжди пахла кокосами і якимось квітами, такий ніжний і особливий запах. Я зібрав її довге волосся  зі спини і перекинув їй на одне плече. Мене завжди приваблювали дівчата з красивим волоссям. Не знаю, мені це завжди кидалося в очі. Я потягнув руки до замочка на її спині і відчув тепло її тіла. Можливо це неправильно,але мене тягнуло до неї. Дуже сильно. Я повільно розчепив її сукню і відвернувся. Не хотілося б, щоб вона думала, що я привів її до себе для того,щоб переспати. Тим більше в такому стані. 
— В тебе руки дуже холодні. - згодом сказала дівчина,коли вже була вдягнута в мою футболку. І мені дуже навіть сподобалося те,як вона в ній виглядала.
— Вони в мене завжди такі.
— Я помітила. - відповіла Віка і задумливо подивилася на мене.- Ем,а де ти будеш спати?
— Тут. З тобою.
— Що? Ти напевно жартуєш.
— Та не бійся нічого я тобі не зроблю. Якби хотів,то вже б давно зробив.
— Це значить,що я тебе не приваблюю?- спитала Віка і почала плакати.
— Боже, Віко. Йди вже спати. Ти дуже п'яна.
Вона лягла на ліжко і закуталася ковдрою. Я витягнув з шафи піжамні штани і футболку та почав йти з кімнати.
— Куди ти йдеш?- спитала в мене дівчина.
— Спати.
— А хіба ти не казав,що будеш тут спати?
— Я пожартував. В мене є дуже зручний диван у вітальні.- роздратовано відповів я.
— Гаразд. 
—  На добраніч, Віко.
— На добраніч.
Я вже взявся за ручку дверей,але мене зупинив голос дівчини.
— Артем?- вагаючись сказала Віка.
— Що?
— Ти ж знаєш,що я в тебе закохана?- тихо спитала дівчина.
— Знаю. - відповів я і пішов у вітальню.
Я кинув її сукню в пралку,а сам ліг на диван, але сон ніяк мені не йшов. Віка зізналася мені в коханні. З однієї сторони я знав,що у неї є до мене почуття,але з іншої це зізнання мене здивувало. Чи готовий був я відповісти їй взаємністю? Не знаю. Я навіть собі не можу зізнатися в тому,що закохався в неї. Час від часу я заходив до неї і перевіряв,чи вона спить. Можливо їй знову стане погано. Під ранок я напевно заснув,бо відчув,як у мою руку хтось тикає пальцем. Я відкрив очі і побачив,що Віка шоковано дивиться на мене. 
— Доброго ранку,нещастя!- сказав я і прийняв сидяче положення. 
— Ем, Артем. А що я тут роблю?- вона стояла і здивовано витріщалась на мене.
— Ти не пам'ятаєш?- спитав я і вона похитала головою. - Пішли зроблю для нас каву і все розкажу.
Я пішов на кухню і включив чайник. Потім я набрав води у високий стакан і кинув туди таблетку від похмілля.
— Голова болить?- спитав я і поставив перед нею воду.
— Дуже сильно.- відповіла Віка і сіла на крісло.- І трохи нудить.
— Ну це не дивно. Випий. - я вказав на стакан перед нею і вона почала пити.
— Як я тут опинилася?
— Ти вчора в клубі стукнулась зі мною і попросила мене тебе забрати. Ти ще плакала. Чому,до речі?
— Не пам'ятаю.- відповіла Віка і почала дивитися в пусту склянку. 
Звісно вона брехала. Я більш ніж впевнений,що це вона ще пам'ятає. Можливо те,що вона робила вже в моїй квартирі для неї,як в тумані. Але те,що було в клубі, вона точно не забула. 
— А що ти пам'ятаєш?
— Ну те,як пішла в клуб, танцювала з дівчатами,те,як ми пили. А потім все. Більше я нічого не пам'ятаю.
— Я повіз тебе додому,але ти заснула в моїй машині.- сказав я і поставив перед неї кружку з кавою.- Ти була дуже сильно п'яна і тому я вирішив відвезти тебе до себе. Вже в квартирі тобі стало погано і ти забруднила свою сукню.
— Боже,як же соромно!- дівчина почервоніла і закрила лице руками.
— Ти не хотіла переодягатися,а погодилась на це лише тоді,коли я заспівав з тобою пісеньку.
— Що?- вона шоковано подивилася на мене.- Яку ще пісеньку?
— Ну таку про бджілку. Жу-жу-жу.
— О, Господи. - вона застогнала,а її лице стало ще червонішим.
— Ну а потім ти заснула. 
— Це все?- перепитала вона.
— Так. А ще щось мало бути?
— Ну, цей...- вона розгублено подивилася на мене.- Ми з тобою...
— Ні, нічого не було. Невже ти думаєш,що я б скористався тобою в такому стані?
— Звісно я так не думаю,просто...- вона не змогла нічого сказати і тому просто зробила ковток кави.- Я тобі нічого не казала?
— А що ти мала мені сказати?- я точно знав,що питає вона про своє зізнання,але вирішив поки не розповідати їй.
— Ну не знаю...- вона зробила задумливий вигляд.- Дурниці там всякі.
— Ні, нічого.
— Хух.- вона полегшено видихнула.- Я напевно вже піду.
— Я тебе відвезу.- зразу ж запропонував я .
— Та не варто. Я сама.- засоромлено сказала Віка.
— Твоя сукня у ванні. Йди переодягайся,а я зараз теж щось одягну і поїдемо. 
— Добре.- відповіла Віка і опустила голову.
Через десять хвилин ми вже сиділи в моїй машині і жоден з нас не говорив. Коли я зупинився біля її будинку,то Віка обернулась до мене.
— Я хочу подякувати тобі і...- вона відвернула погляд.- Вибачитись.
— Тобі нема за що вибачатися. Все в порядку.
— Просто мені дуже соромно за те,якою ти мене побачив.
— Тут нема чого соромитись. Тобі ж було погано,от і все.
— Так...але...
— Віко,- звернувся я і взяв її за руки.- Мені байдуже. Ти мені подобаєшся будь-якою.
— Що ти сказав?- в неї округлилися очі від здивування.- Я подобаюсь тобі?
— Так. - вирішив зізнатися я.- І навіть дуже сильно. 
— Чому ти не відповідав на мої дзвінки. Я ж тоді порвала з Дімою і хотіла бути з тобою,але ти ігнорував мене.
— Він мені сказав,що ви разом. Що ти закохана в нього з дитинства і що...
— Була!- вона мене перебила.- Я думала,що кохаю його,поки не зустріла тебе.
— Діма сказав,що я лише заважаю вашому щастю і я відчув себе лишнім.
— Ти ніколи не був для мене лишнім,ясно?- вона подивилася в мої очі і погладила мене по щоці. 
Я легенько поцілував її руку. Мені хотілося показати їй наскільки вона для мене важлива і як сильно потрібна мені.
— Я зробив вибір.- через деякий час сказав я.
— Який?- вона схвильовано спитала у мене.
— Я лишаю бої і хочу бути з тобою.- впевнено сказав я і подивився на неї.
— Чесно?- спитала вона з широкою усмішкою.
— Чесно.
Вона поцілувала мене і я нарешті відчув себе щасливим. Коли вона зізналася мені в коханні,я вирішив покинути ринг. Я зрозумів,що навіть якщо мені буде важко, вона стане для мене моїм спасінням. Віка така світла і хороша,що біля неї я стаю інший. Я буду змінюватися в кращу сторону заради неї. Я хочу довести всім,що вона буде щасливою поряд зі мною. І я хочу зробити все,щоб Віка не розчарувалася в мені.
— Ти питала мене чи я пам'ятаю, який вчора був день? 
— О,ні!- знову почервоніла Віка,а я засміявся.- Я справді таке спитала?
— Так. І я знав,що в тебе було вчора день народження.
— Чого тоді не привітав? Я цілий день чекала.
— Взагалі-то я приїхав ввечері до тебе,але ти вже була в клубі. Просто я трохи довго вибирав подарунок. І якщо чесно образився,коли не застав тебе вдома. Я подумав,що ти з Дімою. Потім Олег закликав нас в клуб і там ми вже з тобою зустрілися. Так от,до чого я веду...- сказав я і потягнувся на заднє сидіння.
— І до чого ж?- спитала Віка і подивилася, що я роблю.
— Це тобі!- сказав я і вручив їй свій подарунок.
— Що там?- вона здивовано подивилась на мене.
— Пообіцяй,що відкриєш вдома.
— Обіцяю. - відповіла дівчина.
Потім вона пішла до себе додому, а я поїхав до свого улюбленого батька. Треба повідомити йому,що я відмовляюся від Насті і можливо від бізнесу...
 



Ксана Рейлі

Відредаговано: 11.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись