2. Смерть приходить уві сні

Липень 1941 року

Смерть знаходилась близько, аж занадто близько, бродячи поруч та навіть дихаючи в потилицю. Йому цей подих був добре відомий як нікому й став вже практично дружнім.

Він стояв поруч з іншими такими самими охлялими, змарнілими та замученими чоловіками. Жінок та дітей залишили «на потім» і він намагався про це не думати, сподіваючись... Живіт страшенно скручувало від голоду. Нормальної їжі не бачив від того самого моменту, як його примусово забрали з дому та загнали в темне підвальне приміщення з іншими такими самими нещасними, морячи голодом та регулярно знущаючись. Якийсь добряк потайки передав їм в ту яму трішки хліба, але він не їв його, віддав свою крихітну порцію жінці з дівчинкою, яка від страху постійно плакала і благала матір, щоб та її випустила із задушливої темної кімнати майже під землею.

Виснаженого чоловіка тішило вже те, що дружина та малий син Ісаак були тут не з ним. Його жінка Іустина мала іншу національність, тому її й не чіпали, а от їхній син від цього змішаного союзу, вважався євреєм і розділивши з ним прізвище, також став мішенню окупаційної влади. Він своєчасно їх заховав і тепер залишалось сподіватись, що малий не повторить його долю. Тим поліцаям було начхати на стать та вік — вони збирали ці душі, котрі необхідно знищити, за національністю і з однаковою жорстокістю ставилися до чоловіків, до жінок і до дітей — єврейське походження стало вироком.

Їх вишикували в рядочок на краю викопаної ними ж траншеї, навпроти кожного, на відстані декількох метрів, стояв кат зі зброєю в руках. Чоловік збезсилено підвів очі, наостанок дивлячись на світ навколо. Полуденне сонце нещадно припікало і не бажало змилуватися над ними. Трава під променями палючого світила набула дивного яскраво-сизого кольору, її розбавляли різнобарвні дикі квіти, пахощі яких розносились розпеченим повітрям. У звичайному житті на такі дрібниці ніхто й не звертає уваги, а цьому чоловіку хотілось востаннє помилуватись дарунками природи, він мав тонку душу митця.

Кати отримали наказ приготуватись і одразу прицілились.

Чоловіку чомусь стало байдуже, якщо до цього він відчував страх і не бажав помирати в самому розквіті сил, то в цю мить, коли вже чітко усвідомлював, що виходу немає, нарешті змирився і навіть почав благати свого Бога, щоб той пришвидшив все, забравши його душу до себе. Очікування здавалося нестерпним.

Через декілька секунд цих благань за командою головного, повітря прорізали постріли, заглушивши все навколо. Птахи, що мирно ховалися в кронах дерев, сполохано кинулись ввись. Тіло пронизав пекучий біль, який одразу ж став рятівним холодком, зупиняючи серце та назавжди відмикаючи свідомість. Саме птахи стали останнім, що бачив в цьому житті чоловік, падаючи на спину в ту траншею-могилу, яку недавно сам і копав. А навколо ширився несамовитий аромат польових квітів.

Якщо комусь і цікаво про що саме думають люди знаходячись в секундах від загибелі, то Юхим цю цікавість задовольнив сповна.

«Ну що ж, ця смерть хоч була швидкою, можна навіть подякувати влучності ката, який потрапив одразу в серце, звільнивши від зайвих передсмертних мук», – подумав він прокидаючись і несамовито хапаючи повітря, бо ще декілька секунд назад повністю втратив здатність дихати.

Цей хлопець дійсно знався на такій справі, оскільки помирати уві сні йому доводилося постійно.

Прокляття наздогнало його в чотирнадцять років, в день смерті батька й відтоді не відпускає, не дає перепочинку, зводячи ночами з розуму. Незадовго до своєї смерті Пантелеймон, якого вже всі навколо вважали безумцем, все йому розповів, переклавши власний гріх на плечі сина.

Юхим не знав як саме воно діє, як вибирає тих, майбутню смерть кого він переживає уві сні. Юнак бачив як поволі воно відбирало розум в його батька, за два роки знищивши весь їх великий рід і добре усвідомлював, що щось подібне чекає й на нього, але нічого не міг вдіяти, тому просто щоночі терпів скажені муки тих, кого вже можна було вважати приреченими. Мало того, він навіть всі думки відчував, пропускаючи через себе їх несамовитий біль.

Насправді такі сновидіння важко було назвати простими жахами, оскільки вони були більш ніж реальними. Дуже часто за одну ніч йому доводилося помирати навіть по чотири рази. Настали важкі часи й та стара з косою ховалася ледь не за кожним поворотом. А найгірше в цьому проклятті те, що прокинутися він не міг аж поки все не скінчиться, так само не міг забути, наче сон. В його голові постійно знаходилися картинки сотень смертей, причому він пережив їх усі з деталями та навіть чітко пам’ятав запах кожної. Так, як виявляється смерть має свій власний запах, таке відкриття хлопець зробив вже давно. А от ця прийшла із запаморочливим ароматом дикорослих квітів.