4. Знайомство з оберегом

Літо 2000 року

Володимир вже декілька годин мовчки стояв під палючим літнім сонцем над свіжою могилою, вдивляючись в ті численні вінки з траурними стрічками, які принесли знайомі та друзі діда. Вчитуючись в скорботні надписи, хлопець сповна відчув всю гіркоту втрати, сам на сам зіткнувшись з горем, але вміло ховав переживання глибоко в душі, не проронивши й сльози. Йому здавалося, що у двадцять років чоловіки не можуть дозволити собі подібної слабкості, тому її проявів ніхто й не побачив.

Всі, хто прийшли провести покійного Юхима в останню дорогу, вже давно покинули кладовище, залишився лиш він, адже все ніяк не міг повірити, що старого більше немає. Не бажав сприймати нову реальність, не наважувався остаточно відпустити діда, бо не уявляв, що робитиме без нього.

Юхим завжди з трепетом та любов'ю ставився до свого єдиного внука, взявши того під опіку одразу після раптової смерті обох батьків та старшої сестри. Володимир нікого з них і не пам’ятав, тому ставився до старого як до батька, адже той намагався замінити йому всіх, постійно був поруч, підтримував, давав поради, допомагав чим міг та завжди мав відповіді на будь-які питання.

Щоночі він розповідав хлоп’яті нові казки, причому часто вигадував їх самостійно на основі якихось відомих розповідей. Вовчику це безумно подобалося, адже Юхим мав справжній талант оповідача, тому в малій голівці хлоп'яти ті події, герої та місця одразу оживали, перетворюючись в яскраві картинки й він наче переносився в інший казковий світ, повністю відсторонюючись від реальності. Роки минали, а це не змінювалося і він продовжував щоночі слухати захопливі розповіді, хоча з часом вони стали вже більш серйозними й дорослими, бо старий почав розповідати про подвиги партизанів в роки війни, знущання окупаційної влади, та про важке життя простих селян в післявоєнний період, адже хотів, щоб нащадок знав правду про минуле свого народу. Іноді ці розповіді добряче лякали хлопця, але він однаково слухав, дивуючись настільки диким та варварським сторінкам історії.

Невідомо скільки ще Володимир простояв би біля закладеної вінками могили, бродячи теплими споминами минулого, якби не задушливі пахощі липового цвіту, які несамовито розносились повітрям приводячи його до тями. Хлопець навіть здивовано роззирнувся, відшукуючи очима підхожі насадження та несподівано збагнув, що міцно стискує в руці той дивний амулет, з яким його дід ніколи не розлучався та передав перед смертю, благаючи завжди носити й ніколи не знімати. Розімкнувши пальці втупився в дивну старовинну прикрасу з круглим каменем посередині та якимись візерунками, які нагадували сонце.

Він підозрював, що свого часу цей амулет мав велику цінність і можливо, навіть використовувався в якихось обрядових слов'янських дійствах, адже бачив подібні обереги в краєзнавчому музеї, куди часто їздив зі шкільними екскурсіями, тому знав їхнє приблизне минуле. Поринувши у роздуми, хлопець раптом усвідомив, що дивакувата срібна прикраса в його руці полонила погляд і він навіть міг заприсягтися, що відчував якусь енергію — наче та випромінювала тепло, але швидко отямився, списуючи дивні відчуття на дурманну спеку, гру уяви та розбуялу фантазію.

"Разом з цим оберегом я передаю тобі й страшне прокляття. Як би не хотів, але забрати з собою його не можу", — несподівано пролунали в його голові передсмертні слова діда. Тоді старий змусив внука міцно затиснути в долоні дивний амулет, схопивши його руку зморщеними, загрубілими пальцями, та розпачливо повідомив зі страхом в очах: — "Це великий гріх твого прадіда, а розплачуватимуться за нього усі майбутні покоління."

"Якесь безглуздя", — переконував себе хлопець подумки. Мотнув головою в спробі розігнати дивакуваті марення, оскільки йому знову здалося, що від старовинної прикраси відчувалась якась енергетика.

Вкотре глибоко вдихнувши п’янкий аромат липи, Володимир спробував знайти пояснення дивним словам діда, адже все ніяк не міг зрозуміти чому той приписував стародавній прикрасі містичну силу і так рішуче переконував на смертному одрі, що вона надійно оберігала рід, але в якийсь момент прокляття виявилось міцнішим, тому за рік вимерли всі родичі ще й при загадкових обставинах. Звичайно хлопець і не планував вірити в подібне, свідомо переконуючи себе, що всьому має бути пояснення, а якщо немає — значить це простий збіг обставин.

З цвинтаря він повертався вже ввечері геть спустошеним та виснаженим, оскільки не бачив сну та відпочинку відколи його дід знайшов спокій у вічності.

Опинившись в пустій квартирі, раптово згадав про листа, якого покійний тримав у своєму сховку у величезній енциклопедії з пошарпаною обкладинкою та прощаючись вимагав детально вивчити. Ця книга завжди стояла на видноті, тому шукати довго не довелося і вже через лічені секунди він тримав у руках чимале послання.

Втупившись в красиво виведені літери, Володимир поринув у дідове моторошне життя, оскільки його уява одразу почала перетворювати слова на картинки далекого минулого, вимальовуючи їх барвами. Юхим досить детально описав всі події, склавши цілу розповідь на двадцять три листки, причому ледь не в кожному рядку другої частини послання він згадував про містику, прокляття та невидимий і неоціненний захист оберегу.

"І тут ця маячня про прокляття", — важко зітхнув Володимир, нервово провівши пальцями по модно стриженому волоссю та присів на улюблене крісло покійного, знесилено відкинувшись на спинку. Відклавши лист, обвів втомленим поглядом кімнату, намагаючись уявити як тепер зміниться життя і чи вдасться його коханій Олі розвіяти цю самотність, яка невидимою пеленою туго обгорнула душу.

Звичайно, він так і не повірив у містику, у різного роду прокляття, тим більше в те, що якась дивна прикраса з минулого має захисну силу. Йому здавалося, що в подібні нісенітниці можуть вірувати лише занадто вразливі діти, тому і не планував слухатися дідових рекомендацій та носити чудернацький амулет.

Перед сном він лиш декілька хвилин потримав його в руках блукаючи роздумами та залишив на столі, не підозрюючи, що невдовзі доведеться зіткнутися з новою реальністю. Але перш ніж заснути в його пам’яті спливли напутні слова, якими дід і закінчив довжелезне послання: