10. Щастя з обмеженим терміном

Майбутня матуся поволі готувалась до пологів, заздалегідь збираючи все необхідне та обхопивши свій величезний живіт, поволі мелькала перед очима чоловіка, перевалюючись з однієї ноги на іншу, наче той ведмідь. У велику валізу вже були складені особисті речі, поруч стояла тека з документами, черга дійшла до речей малюка. Її обличчям раз у раз бігала задоволена усмішка, коли жінка погладжуючи бережно складала квадратиками крихітні кофтинки, штанці та шапочки. Ксеня підійшла до своєї місії занадто серйозно, оскільки вже і не сподівалася колись відчути радість материнства, тому насолоджувалась кожною його миттю.

В цей момент в пам’яті чоловіка ожили події нинішнього ранку, коли вони разом навідались до лікаря і він бачив на моніторі апарату УЗД свого ненародженого сина, чув гучне биття крихітного сердечка і навіть зміг розгледіти профіль, звичайно, не без допомоги медика. Та найголовніше — сердечко билося і це серцебиття було найприємнішим зі звуків.

Потім вони неквапливо поверталися додому метушливою вулицею. Він не випускав Ксеню з обіймів, аж до тієї миті, поки жінка радісно усміхаючись не потягла його в дитячий магазин, що трапився дорогою. Влетівши всередину, почала носитися між стелажами з одягом та іграшками, наче їй зовсім і не заважав добряче округлий живіт. З неймовірним захопленням і навіть якимсь трепетом вибирала крихітні одежинки, променисто усміхаючись якимсь кумедним брязкальцям.

Із завмиранням дивлячись на цю дорогу серцю жінку, Володимир вкотре загрузнув у своїх гірких роздумах.

— Вовчику, у нас є одна проблема, – веселий та проникливий голос Ксені змусив його швидко розвіяти тривожні думки, зиркнувши на дивну помаранчеву іграшку, яку та тримала в руках.

Проблема. Вона навіть не уявляла яка.

— Розповідай. Не володію даром телепатії, – чоловік змусив себе легенько усміхнутись, попри ті тривоги, які шматували його серце, доводячи думки до безумства.

— От-от пологи, а ми навіть не думали над іменем для сина, – радісна усмішка щасливої майбутньої матусі, розтяглась на все обличчя, зробивши її очі ще яскравішими. Здавалось, ця вагітність перетворила її на найщасливішу жінку на землі.

— Щось вигадаємо, – повідомив він, заледве приховуючи за вдаваною радістю справжній стан душі.

— Так не можна, потрібно заздалегідь все вирішити, – одразу почала протестувати Ксеня, а потім її обличчя осяяла раптова здогадка: — Віриш у забобони?

— Забобони тут ні при чому.

Ще якусь мить Ксеня вивчала його вираз з напускною підозріливістю, наче планувала перевірити, чи правду сказав, а потім зиркнула грайливо з-під вій, як якась закохана школярка, та весело заявила:

— От що подумала, — витримала театральну паузу. – Назвімо його Юхимом, на честь твого діда.

Ніхто й не уявляв, яких зусиль йому доводилось прикладати, щоб втихомирити той ураган, який вмить здійнявся в душі, та він впорався.

— Ні, Ксю, ми його так не називатимемо, – повідомив втомлено, важко зітхнувши та одразу приклав руку до її величезного живота, бо сподівався, що це допоможе, заспокоїтись, вирвавшись з полону навіжених думок про майбутнє, адже малюк постійно штовхався – він жив і це найважливіше.

— Чому? Ти ж любив діда і постійно мені розповідав про нього лиш хороше? – щиро дивувалась жінка, накривши його руку своєю.

— Тобі ж відомо, що дитина названа на честь когось, переймає його долю.

— І що? Дід прожив довжелезний вік і ти мені розповідав наскільки добре було в нього серце, як він допомагав іншим в найскрутніші часи коли про людяність ніхто й не згадував, ризикуючи життям. В селі про нього лише хороше говорили.

— Не все так чудово, як ти думаєш, — важко видихнув він. — До того ж сьогодні такими іменами ніхто дітей не називає, а я не хочу, щоб через це нашого сина постійно дражнили.

Жінка високо здійняла брови, замислившись. Здавалось, вона про подібне й не думала, а потім вдячно усміхнулась, оцінивши розумні доводи, та потягла його в бік дитячих колясок, розповідаючи про те, як вже дуже скоро вони всі втрьох прогулюватимуться вулицями свого міста, знайомлячи сина зі світом та показуючи йому найцікавіші куточки.

Він знав, що в них не буде такого щасливого майбутнього, як вона малювала у своїй уяві, бо вже прийняв рішення, але зобразивши на обличчі усмішку мовчки кивав, погоджуючись з цими фантазіями.

Повернувшись до реальності чоловік зрозумів, що його вагітна жінка вже зібрала все і стояла дивлячись з блаженною усмішкою на ту валізу. Складалось враження, що відправляється в якусь омріяну відпустку, а не в лікарню на пологи. Не знала, що там чекає...

Вкотре розганяючи навіжені думки Володимир підійшов до неї ззаду та огорнув їх обох захисними обіймами.

— Ксю, годі тобі вже, ти ж втомилася, а це шкодить дитині, – промовив, схилившись до лиця.

— Так мене оберігаєш... — жінка опустила голову на плече, накривши його руки своїми. – Ти подарував мені світ, найбільше щастя яке тільки можна уявити – материнство, – її душу переповнювало блаженство і вона хотіла поділитись ним, тому ще міцніше притулилась, радісно зітхнувши. – Я знаю, ти не хотів дітей, але все буде добре, наш син стане щасливим – ніякі прокляття його не торкнуться, а ти його полюбиш всім серцем, будеш чудовим батьком. Наша родина стане найщасливішою у цілому світі.

— Ксю, я його вже люблю понад усе й тебе кохаю. Ви обоє найдорожчі для мене, – прошепотів, цілуючи її в маківку. Спеціально розтягнув мить, наче, в спробі подовжити життя. Мав використати кожну секунду відведену долею.

І хоча Ксеня думала, що пологи почнуться чітко за планом, через тиждень, як повідомив лікар, її чоловік знав, що це станеться вже через чотири дні, але не говорив. Вирішив, що вмовить її раніше піти в пологовий та відвезе вранці, адже все має статись глибокого вечора, а він тим часом виконає свій задум.

В них залишалось всього лиш три дні разом...

Але, як виявилося, і тут він помилявся.