Роздiл 7

Ліка

Артем заїжджає у мій двір, зупиняючись біля під'їзду. Виходить зі мною.

По дорозі він намагався мене розговорити. Сама не знаю, що на мене знайшло. Совість, напевно, тисне. Мені найскладніше обманювати Долинського, тим паче використовувати заради уваги Рябова.

Ні, ні, так не можна.

Про що я тільки думала?

Лаю себе. Хочу відмовитися від угоди. Ну, або хоча б жити без обману.

- Артеме, ти у мене хочеш, щось запитати? - мнуся з надією, що сам здогадається.

- Так, хотілося б. Звідки взялися твої нові подруги?

Артем насупився. Це лякає. Але ось він бере мої прохолодні долоні у свої великі теплі руки і його голос добрішим стає:

- Викладай все. У тебе з'явилися проблеми? Ти ж знаєш, що мені не чужа.

- Моя проблема, що я не можу тобі брехати…

- Ну, ясна річ! Я ж знаю тебе, і брехню заздалегідь відчуваю. Ліко, вони хоч твої однокурсниці?

- Так, ми вчимося разом і бачимося в універі. Тільки ось я, вже не впевнена, що правильно зробила. Кароліна просила її взяти з собою через тебе. Вона взагалі наполеглива дівчина, і якщо ти не хочеш, то не варто з нею…

- Мишко, ти чого? - перебиває і клацає мене по носі. - Я ж якраз подумував завести собі дівчину. Кароліна цілком нічого. Ти правильно зробила, що захопила бажаючих з собою однокурсниць. Вони задоволені, ми раді. Ти-то чого турбуєшся?

Ну ось, я тут лікті гризти збираюся, а виявляється всім добре. Долинський сама незворушність. Привела і чудово. Буде з ким не нудьгувати. Дякую, подруго, допомогла так допомогла.

- Ні-ні, нічого. Напевно, я не врахувала, як у вас все просто. Захотіли і поїхали час не витрачати.

- А навіщо нам складності?

- Тому, що обирати пару треба серйозніше. Серцем. Тобі ж і твоїм дружкам не тим місцем думається. Гей, я нічого кумедного не сказала!

Нічого святого, регоче і хоч би що йому. Штовхнула Артема у плече.

- Маленька ти ще, щоб так міркувати, - сміється Долинський. - Давай я на твоєму прикладі подивлюся, якого обереш. А то все міркують, як правильно, як ні.

- Добре. Можливо, скоро і подивишся.

- Не зрозумів? Ти ще мені про щось забула сказати?

Не забула, а приховала. Будемо точніше говорити.

Після визнання Артема, що його Кароліна влаштовує, розкриватися повністю сенсу не бачу. Совість моя заспокоїлася, спить.

- Хлопця ще немає, нема про що розповіда…

Замовкаю з розкритим ротом від подиву. Долинський простежив за моїм поглядом і вилаявся собі під ніс.

- Ой, Ліко, Артеме. Привітики! Як пощастило, що я вас зустріла. У магазин збиралася, і тут ви стоїте, сумуєте, - підходячи до нас, Лілька почала торохтіти ще на відстані.

У магазин, за її словами, вона випурхнула з під'їзду у мачухиних туфлях на шпильці. Квітень цього року прохолодний, я у курточці ходжу. Лілька у коротенькій сукні. Волосся розпустила, тільки забула розчесати. У поспіху вона нафарбувала одне око і другим тепер дивно моргає.

Всі ознаки того, що зведена сестра засікла нас з вікна, і дуже поспішала, спотикалася, поки її принц не поїхав у кареті.

Артем різко зібрався, кидаючи нам про термінові справи.

- А може, ти додому до нас зайдеш? Артеме, я тобі на скрипці зіграю, тортом пригощу. Будь ласка, давай разом піднімемося, - Лілька вчепилася хлопцеві у рукав з вмовляннями.

- Лілю, Артем поспішає, - очима показую йому: «Тікай звідси!»

- Іншим разом коли-небудь, - відбивається Долинський, хапаючись за ручку дверцят у машині.

- Ну ось, тільки приїхав і вже їдеш, - ниючим голосом тягне сестра. - Можна хоча б на твою гру або тренування прийти?

- Це необов'язково, тобі Ліка краще розповість, - киває на мене. - Я поїхав, бувайте. Ліко, я ще подзвоню тобі, - і підморгнув мені.

Вдарив по газах і зник з двору.

Долинському добре, він помчав розважатися з друзями. Так і не зрозуміла, чи будуть там Кароліна з подругами, але ймовірність велика. Однокурсниці знатні тусовщиці, вміють веселитися до упаду.

І я стою... з розлюченою Лількою.

- Так, отже? Мене не береш, а сама з ним бачишся? Собі хочеш забрати Артема. Ну, зрозуміло! Так би і сказала.

Лілька злобно фиркає і мружить нафарбоване око.

- Я - забрати? Ти з глузду з’їхала? Для Артема я, як старий нерозлучний друг, хіба що у спідниці.

Чиста правда. Він зі мною навіть раніше обговорював свої пригоди, бувало питав поради, яку пані краще обрати. А скільки разів просив його прикрити, щоб фанаток відлякувати. З приводу батьків Артема - просто промовчу. Соромно зізнатися, скільки я гріх брала на душу, вигороджуючи і рятуючи їх синочка. Та я, хто завгодно для Долинського, але тільки не дівчина.

- Звичайно, друг. Так я і повірила! - Лілька іншої думки.

- Лілю, ну досить вже. Хлопців тобі мало?

Відштовхую її і у під'їзд заходжу. Лілька за мною, у спину пихкає.

- А ось це вже тебе не стосується. Де я хлопців наберуся, якщо ти до них будеш втиратися у довіру і відбивати?

- Не кажи дурниці, - відмахуюся від неї.

- Отже, Діма для тебе був дурницею? Єгор теж, так? Тепер Артем на черзі?

Ох, знайшла, що згадати.

З Дімою негарно вийшло, але я не винна, що він бабій такий. Почав залицятися до Лільки, потім і я йому сподобалася. Звичайно, я послала його. І на свою голову, як є, розповіла зведеній сестрі. Ось... на все життя винна залишилася.

Єгор її кинув відразу після першого побачення. Я навіть не бачила його. Але Лілька вбила собі в голову зворотне, ніби знову всі невдачі через мене.

- Досить. Сто разів обговорювали, що я тут ні до чого. Долинський взагалі хлопець з іншої опери. Йому, як дівчина, ні я, ні ти не потрібна. Він уже знайшов собі іншу.

Більше крити нічим, довелося Артему пару робити, аби відчепилася настирлива зведена сестра.

- Серйозно? Ти її бачила? - Лілька похитнулася на шпильках, схопившись за мене.