3.

Вікторія сиділа на березі і не могла прийти до тями, бажаючи збагнути, що з нею сталося. Вона знову глянула у воду і на неї подивилася знову та зеленокоса дівчина. Хоча обличчя в неї було таке як і в її. «Тут щось не так» - подумала Віка і схопилася з місця і пішла до лісу. Йти серед ночі лісом, як виявилося було дуже лячно. Вона намагалася пригадати в якій стороні село. «Хоч би не заблукати» - була єдина її думка. Раптово їй почувся якийсь хруст. Дівчина зупинилася і прислухалася.

- Хто тут? – перелякано озирнулася Вікторія.

Та навкруги панувала тиша. Дівчина зробила ще крок. Раптово до неї, звідкілясь, вийшла якась дівчина. І на диво вона мала також зелене волосся та була зовсім голісінька.

- О привіт подруго! – закричала незнайомка.

«Яка я тобі подруга» - подумала Вікторія уважно роздивляючись її.

- Ходімо скоріш я тебе з усіма познайомлю – дівчина вхопила її за руку і потягла купись. Віка, немаючи сил пручатися, побігла слідом за нею.

Вони вибігли на якусь галявину, звідусіль оточеною деревами. Незнайомка крикнула голосно:

- Подружки виходьте знайомитися з новенькою. Нумо, нумо сестри.

«Я що сплю» - не могла второпати Вікторія. Тут вона побачила багато дівчат, які з’являлися з різних сторін . І на її подив всі вони були голі та зеленокосі. «Що коїться» - міркувала перелякано дивлячись на них. А ті поставали навкруги неї і почали щось співати та пішли в хоровод.

- Що сталося?! – Віка крикнула до них.

- Ти стала мавкою – відповіла одна з них, посміхаючись до неї.

- Якою ще мавкою – не второпала бідолаха.

Але дівчата не відповідали. Вони продовжували співати та танцювати. Лиш коли це все дійство закінчилося, одна з них підійшла до Вікторії і все їй пояснила:

- Ти втопилася і стала мавкою такою як ми. Для людей тепер ти нежива.

- Як це я втопилася, якщо я сама вилізла на берег – Віка ніяк не могла второпати сказане.

- Ти вилізла вже мавкою – пояснила нова знайома.

Але Вікторія не хотіла їй вірити. Однак те що її волосся стало зеленим як у них та і відсутність одягу примушували її погодитися.

- Мені треба до свого коханого – сказала нарешті вона.

- Люди тепер тебе не бачитимуть. Хіба що можуть почути твій плач. Нічого ти до цього звикнеш подруго.

Ні їй не хотілося звикати до цього. Навпаки вона хотіла стати людиною, щоб все було як раніше. Вікторія озирнулася навкруги і побачила якусь жінку. Та збирала щось з землі і не була схожою на мавок.

- То Хівря. Ворожка. – пояснила мавка - Вона завжди збирає тут трави, щоб зілля.

Вікторія підбігла до жінки. «Якщо це відьма, то може допоможе мені» -гадала вона. Тому і промовила до жінки:

- Жіночко допоможіть мені вийти з лісу та стати людиною. Агов ви мене чуєте?

Але та не відповідала. Віка повторила знову голосніше своє прохання. Та і на цей раз було це безрезультатно.

- А що я тобі казала – посміхнулася мавка – ходімо зі мною я все тут тобі покажу.

Але Вікторія розвернулася і побігла незнаючи куди біжить. Невдовзі вона вибігла на якесь поле. Воно все було в ромашках. «Як же тут гарно» - подумала дівчина - «Цікаво де це я». І тут пригадалося їй, як колись цим полем вона гуляли тут разом зі своїм коханим Андрієм. «Тобто до села недалеко. Але йти серед ночі було страшно. Нічого як тільки світає так вирушу до коханого» - вирішила Вікторія.

Віка, не знаючи чому, зірвала декілька квіток і почала плести вінок і співати якусь пісню. «Який гарний вийшов» - розмірковувала вона, завершивши роботу – «От покажу Андрію».

Невдовзі почало світати. Тому дівчина, одягла готовий вінок на голову, схопилася і побігла знайомою дорогою до села. Ось вже Вікторія підійшла до будинку де мешкав її коханий. Вона вирішила його здивувати і підійшла до вікна його спальні та зазирнула всередину. Те що дівчина побачила там змусило її заклякти на місці. Андрій спав на ліжку, обіймаючи якусь дівчину. А на підлозі валявся їхній одяг. Віка пригледілася і впізнала в ній його сусідку Катю. Від розпачу вона сіла на землю і заридала гіркими сльозами. Серце її защеміло від образи.

Андрій прокинувся від якогось дивного стогнання чутного за вікном, яке було схоже на плач. Спершу він подумав, що йому здалося. Але коли звук повторився, то підвівся щоб подивитися.

- Ти куди – озвалася з спросоння Катя.

- Зараз повернуся Катрусь.

Хлопець підійшов до вікна. Але за вікном нікого не побачив. Тільки но він хотів повернутися до ліжка, як плач повторився. Тому вирішив вийти з будинку і подивитися на вулицю.

Вікторія почула як хтось наближається. Вона підняла голову і побачила Андрія. Небажаючі з ним розмовляти, вскочила з місця і побігла геть.

Андрій підійшов туди, звідки чувся звук. Але він нікого ніде не побачив. Хлопець поглянув на землю. На його здивування там лежав вінок з ромашок. Поздвигавши плечами, підняв його. «Цікаво де він міг взятися» - майнула думка в його голові. Йому пригадалося, що це улюблені квіти Віки. Раптово в нього задзвонив телефон. То була мама Вікторії. Вона плакала.