4.

Віктор сидів в коридорі і дивився на стелю. В його головні робився кавардак. Він все думав, як таке могло статися з його улюбленою донечкою? Що її спонукало до такого вчинку. Душа його ятрила жалем, відчувався якийсь щем, неспокій. Пригадуючи ранковий спір, він галав, що можливо потрібно було бути м’якшим, не таким суворим. Нехай би вже вчилася на кого хотіла. Він торкнувся рукою дружини, яка сиділа поряд.

Надія сиділа заплющивши очі, намагаючись заспокоїтися. Вона вважала, що винна у тому що сталося сама. Потрібно було вже давно відвезти дочку в село до Андрія. Ну і що з того, що він їй не подобається. Не їй же з ним зустрічається, а дочці. Це ж її вибір врешті-решт. Від цих думок її серце розривалося жалем. І напевно від того і билося так, неначе хотіло вискочити ген з грудної клітки.

- Не хвилюйся – заспокоював її чоловік – все буде гаразд.

- Я надіюся на це – відповідала вона.

Раптово їхню розмову перебиває медсестра, яка підійшла до них.

- Ваша дочка приходить до тями – промовляє вона сухим втомленим голосом.

Обоє батьків різко підводяться і біжать до палати, обганяючи медсестру.

Темрява поступово почала змінюватися на світло. В голові відчувалися якість потріскування. Вікторія відкриває свої очі. Перед собою вона бачить дві постаті, які схвильовано дивляться на неї.

- Тобі краще? – чує голос батька.

- Ти як доню? – чує голос мами.

Поступово образи стають чіткіші. 

- Де я? Що зі мною? – дочка оглядає все на круги. Вона розуміє що вона в якійсь кімнаті з зеленими стінами.

- С тобою все гаразд. Ти в лікарні – пояснює Надія.

- Ти мало не втонула – доповнює її Віктор.

- Ні я втонула і стала мавкою – Вікторія дивиться на них – тепер в мене зелене волосся.

- То тобі примарилося напевно – пояснює мама – і волосся в тебе біляве. І щоб підтвердити свої слова вона показує їй її пасмо.

- А як же я тоді врятувалася. Тоді серед ночі? – не може ніяк зрозуміти дівчина.

- Тебе витягла якась жінка. В неї ще таке дивне ім’я. Хівря здається - пригадав Віктор.

Вікторія пригадує, що бачила якусь жінку, яку мавки називали ворожкою Хіврею.

- Зрозуміло – киває вона головою. А сама думає: «Значить все те, що бачила було сном. Значить Андрій мені не зрадив». На душі стає легше. Дівчина починає посміхатися.

Якраз в цей час до палати заходить лікар. Він дивиться на усміхнену пацієнтку і промовляє:

- Ну раз посміхаєшся на поправку значить йдеш.

Вікторія нічого не відповідає, а просто здвигує плечами.

- Як самопочуття? Голова не болить? Не паморочиться? – запитує він її.

- Наче ні – відповідає пацієнтка.

- Ну що можу сказати. Повезло вам пані Вікторіє. Струсу мозку немає. Якщо стан не погіршає, то за декілька днів випишемо – лікар щось записує до картки.

- Дякую лікарю – Вікторію повністю задовольнив його вердикт. Єдине, що її цікавило чому саме таке марення вона бачила доки була без свідомості.

Лікар вийшов з палати. Одразу в двері зазирнула Надія. Вона посміхнулася і промовила:

- Тут до тебе відвідувач.

З цими словами двері відкрилися ще більше і до кімнати ввійшов Андрій. В руках він тримав пакет з апельсинами.

- Ну я вам заважати не буду – мама радісно поглянула на доньку і зачинила двері.

- Привіт – промовив Андрій до Вікторії – це тобі приніс. Він швиденько поклав пакет на стілець

- Привіт – мовила Вікторія і заплакала.

- Чого ти – Андрій обняв її – все ж гаразд.

- Вибач - крізь сльози, схлипуючи, промовляла вона – що зробила таку дурницю.

- Нічого страшного. Головне що все добре. Тільки не роби більше так – заспокоював він її.

Вікторія під час їхнього обіймання відчула легенький запах жіночих парфумів. Але вирішила що їй здалося. Тому й придала цьому значення. Вони з Андрієм ще трохи порозмовляли. Більше вона не плакала. А потім він пішов сказавши, що вона має відпочивати і набиратися нових сил.

- Ти завтра прийдеш? – запитала Віка, перед тим як Андрій закрив двері.

- Ага – сказав він якось невпевнено. А потім ніби бажаючи надати впевненості своїм словам додав: - Точно прийду.

Після чого вийшов.

- Я чекатиму – прошепотіла дівчина у слід, дивлячись вже на закриті двері.

Якщо вам подобається книжка, то ставте вподобайки та пишіть коментар. А якщо несподобалася - перечитайте ще раз(((. І точно незабудьте додати до бібліотеки, бо інакше прогавите цікавий кінець (я не жартую). А він вже близенько.