Вінок від мавки

5.

Пізно ввечері Вікторія перегортувала журнал, який їй залишила мама. Раптово до палати хтось ввійшов. Дівчина відклала журнал в сторону і побачила перед собою Хіврю. Та жінка, яка її, як казали, врятувала від утоплення. Ту яку мавки в мареннях називали відьмою.

- Можна я пройду – запитала відвідувачка, співчутливо поглянувши на пацієнтку.

- Так. Звісно – кивнула вона головою.

Хівря підійшла і сіла на стілець, що стояв біля ліжка Вікторії.

- Як ти себе почуваєш? – запитала вона.

- Нормально. Дякую що врятували мені життя – пацієнтка поглянула на рятівницю з великою вдячністю.

- То пусте. Кожен зробив би це на моєму боці. Ти кудись певно поспішала серед ночі?

- Ну так – погодилася Вікторія.

- Мабуть якась важлива справа. Раз зважилася на таку авантюру.

Дівчина не відповіла. Вона не знала як пояснити всій вчинок.

- Мабуть до коханого пливла – Хівря уважно подивилася на неї.

- Звідки ви знаєте? – запитала пацієнтка. Її здивуванню не було меж.

Жінка легенько посміхнулася і промовила:

- Я просто і сама була молода. Тож знаю що це таке.

«Значить вона мене розуміє» - подумала Вікторія і собі посміхнулася.

- То я вгадала. Ти пливла до коханого? – перепитала жінка.

Пацієнтка тільки схвально похитала головою. Десь глибоко в душі вона жалкувала, що наважилася на такий дурний вчинок заради Андрія, наражаючи себе на небезпеку.

- Не картай себе голубонько – Хівря ніби відчувала, що коїться в неї на душі.

- Я взагалі-то прийшла ось за чим – продовжувала далі відвідувачка – Ти можеш дещо передати своєму хлопцю від мене.

- А що? Навіщо? – Вікторія здивовано подивилася на жінку.
«Цікаво, що я мушу передати?» - крутилося в неї в голові.

- Я дам тобі цю річ, перед тим як піду звідси. Ти покажеш її йому і все сама зрозумієш.

Пацієнтка зацікавлено роздивлялася відвідувачку і не могла збагнути, що вона від неї хоче. Та простягнула руку до її очей і сказала тихим голосом:

- Заплющ очі і я тобі дещо покажу.

Вікторія послухала її і заплющила очі. Хівря почала щось шептати. «Невже вона таки ворожка» - подумала дівчина. Раптово вона опинилася на якійсь вулиці. Озирнувшись навкруги, Віка впізнала село в якому жив Андрій. Це було дивно і незвично.

- Не бійся – почувся десь вдалині голос ворожки – роби те що я тобі скажу.

- Добре – погодилася вона.

- Йди до бару – промовляла Хівря.

Дівчина пішла туди куди було сказано. В барі небагатолюдно. Грала спокійна музика. Вікторія практично одразу помітила за одним столиком Андрія. Біля нього сиділа Катерина. Вони про щось жваво розмовляли.

- Підійди до них – голос знову озвався – не бійся тебе вони не бачать.

Однак Вікторія стояла незнаючи, що роботи. Вона не наважувалася йти.

- Поквапся. А то все проґавиш – ворожка підганяла її.

Вікторія зібралася з духом і підійшла. Вона стала біля їхнього столика. І дійсно її вони не бачили.

- Ти сказав їй про нас – Катерина промовила до Андрія.

- Та я збирався, Катрусьо – почав було мовити він – але бачиш сталася така пригода. Хіба я міг їй сказати таке.

- Ну то і що. Тобі потрібно нарешті обрати. Вона чи я. – Катруся пильно подивилася йому у оці.

Андрій трохи помовчав. А тоді сказав:

- Добре. Я покину її завтра. Певно ти права так тривати більше не може.

Вікторія почувши цю розмову, вибігла на вулицю. Невже таки те, що вона бачила, коли була мавкою, була правдою. Невже Андрій і справді зустрічався з обома. Зраджував їй з Катериною.

Раптово дівчина прокинулася від того що журнал, який вона тримала в руці, впав на підлогу. Озирнулася навкруги. В палаті нікого не було. «Невже знову приснилося» - подумала Вікторія. Та потім поглянувши на стілець і побачивши там дещо, змусило її відкинути всі сумніви, що все їй не наснилося, а було, насправді, жахливою правдою. Там, на тому місці де сиділа ворожка, лежав вінок з ромашок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше