10✨

- Ти тільки спокійно дослухай до кінця прошу.- мене це почало насторожувати, він дивився винуватими очами і почав говорити далі- Твоя мама знайшла спосіб як стати людиною щоб бути дружиною твого батька і мати змогу виходити з лісу без перешкод. Оленка знайшла закляття від якого вона стане жінкою але якщо хтось дізнається що вона лісова діва окрім присутніх що були на ритуалі, то вона помре в ту хвилину. І матінка Земля не прийме її.
Нажаль вона не послухалась, як я її не просив вона всеоно зробила це.
- А чим ви повинні були допомогти?
- Привести твого батька Василя до лісу на Івана Купала, так щоб всяке зло не вбило його, він повинен був бути на ритуалі.
Твоя мама зробила це, Василь був весь час поруч, в ту ж ніч я і мав їх повінчати під пильним поглядом її батька Місяця.
Коли вінчання було закінчено і вони поцілувались.Неочікувано перед нами появилась темна тінь ці створіння забирають в людей душу, любов і всю доброту. Так як твоя мама стала людиною не могла протистояти, я теж би не зміг врятувати всіх без своїх трав, вона підійшла ближче і хотіла почати з Оленки. В останню секунду на небі перестав світити місяць і перед нами постав чоловік метрів 2,5 весь світився срібним..від чого тінь зникла.
Дмитро розповів що то сам місяць 🌙 спустився на вінчання донечки, він був сильно злий...Розповів що тепер на неї завжди будуть полувати бо її сила нікуди не зникла а тільки захована в її душі, вона тільки використовувати її не може, значить уберегти себе від небезпеки також. Зате може народити дитину яка при зачатті забере більшу частину сили а може і всю.
Ще він сказав що мою маму забере Місяць до себе, так як її душу забере дитина а тіло не можна ховати в землі.
 В мене чуть голова не тріснула від перенавантаження я не розумію хто винний, а хто ні? Якщо б я не народилась то мама б всеодно скоро померла, то чому батько звинувачує мене? Не розумію.
- Марічко ти тільки не переживай, з часом ти все дізнаєшся і зрозумієш. Не роби поспішних висновків як твої батьки.
- А скільки вам років, якщо ви друг дитинства моєї мами?
- По людських числах 25 років. Я ж теж не просто мольфар- він посміхнувся до мене і підморгнув.
- Як це?
- Нуууу! Це дуже довго пояснювати а ми майже на місці- показав мені на доріжку де вже чекала Лілу.