Во ім'я любови

Жінка-волхвиня

На Кавказі неподалік міста Геленджик є камінні споруди – дольмени. У них люди свідомо йшли помирати, медитуючи у вічність. Нерідко – в досить молодому віці. Це були волхви, мудреці, котрі прагнули акумулювати в цих склепах свою мудрість, щоб передати її поколінням нащадків.

Одного разу в дольмен увійшла ще зовсім молода жінка...

(За книгою В. Мегре „Анастасія”)

 

Ти була вродлива, струнка. У тебе були гарні груди і густе русяве волосся, яке спадало на них. Сіро-голубі ясні очі випромінювали іскрометну щирість. Ти була відкрита світові. Відкрита для добра. Для любові. Хотіла любити. Могла б іще народити. Адже в тобі нуртувала безодня нерозтраченої ніжності, всеохопної енергії любові…

Твій шлях до дольмена ніколи не був самоціллю. Ти жила земним життям. Ростила доньку. Мала передати їй багато земної мудрості. Навчити тому, що повинна вміти жінка.

Але серед одноплемінників, десятків жінок і чоловіків, була ти безмежно одинока. Відтоді, як у січі з ворогом згинув твій муж, минуло п’ятнадцять літ. Кілька славних і достойних мужів пропонували тобі руку, а ти не могла відповісти взаємністю нікому з них. Твоє серце належало тому, хто не належав ані тобі, ані, навіть, собі. Твоя краса вже покривалась першою позолотою, русі коси памороззю, донька з дівчинки ставала дівчиною, на яку задивлялися молодики з твого племені, а тебе розривало на частки від почуття, в якому боялася зізнатися навіть собі…

Твій обранець Радомир, син старого вождя, був одружений з тією, котру обрав для нього батько, аби примирити два ворогуючих племені. Вона народила йому трійко синів та милою його серцю так і не стала. Тому він рідко заходив у її шатро.

Він був вправним і сильним воїном. Добрим мисливцем. Ішов туди, де було найтяжче. Повертався стомленим, але з перемогою. Іноді з багатою здобиччю. Тоді все плем’я раділо, співаючи уславних пісень і водячи стрімкі хороводи навколо багаття. Серед усіх була і ти, Радо. І назвали тебе так, бо „ра” – на вашій древній мові – то сонце. А ти ж була по-справжньому сонячна. Випромінювала світло. Одного разу звернув на це увагу і він, Радомир.

І зблисла межи вами мить. Усього мить, коли ваші очі зустрілися тоді, як сплелися руки. Ви кружляли в танці навколо багаття. Але та мить швидко сплинула. У стрімкому танці пари мінялися партнерами...

Ще одного разу ви несподівано зустрілися в горах. Ти набирала у високу посудину воду. Дзюркотів чистий гірський потічок, і ти не почула кроків, які наближалися до тебе. А то був він. Нечутно підійшов, стояв поруч, тримаючи за повід коня і дивився на тебе. Такий стрункий і гарний. Невимовно гарний. Хоч у довгому волоссі й бороді вже була паморозь. Та широкий черес підкреслював міцну статуру.

Ти озирнулася і, о диво, – між вами тоді знову зблиснула мить.

Якби ж тільки жінка могла ступити назустріч першою! Коли б могла переступити через усі усталені закони! Якби могла, то впала б у його обійми. Віддала б себе до останку. Але ти не могла. Не боялася покари роду, племені. Не страшно було навіть кари вогнем перед лицем усіх мешканців Великої Долини.

Найстрашнішим для тебе було прокляття усього племені. Прокляття його дітей і жони. Не за себе боялася. Лиш за те, що впаде воно на твій рід. На його рід. І твою провину спокутуватимуть десятки нащадків. Тому ти нічого не могла собі дозволити. І він не міг собі дозволити.

Ви мовчки стояли одне навпроти одного. Та мить була коротка. Ніхто з вас не проронив жодного слова, хоч і сказано було усе. І ти поспішила з водою гірською стежкою вгору, а він залишився поїти коня і лаштувати збрую.

І все ж ти іще жила вірою. Вірила у диво. Мріяла. Тамувала в собі ніжність. Допоки віра була з тобою, ти ще хотіла жити на землі. Щодня прокидалася зі сходом небесного світила з новою надією. Низько вклонялася йому і промовляла не устами, а самим серцем: «Сонце ясне, обігрій своїм промінням мого коханого, щоб у важкому поході відчував він тепло мого серця... Що я з ним завжди, по яких би шляхах-дорогах не ступала його нога... Ти, вітре-вітровію, не будь з ним суворим, а стань ніжним леготом. Торкайся до нього так лагідно, як могла б торкатися я... Щоб у таку мить він згадував про мене».

Помолившись, з росою ти поспішала на пошуки цілющих трав. У твоєму шатрі було того різнотрав’я без ліку. Ти знала мову кожної бадилинки. Тому до тебе йшли люди. Ти готувала для них цілющі напої з суміші різних трав. Для кожного – інші. Щоправда, іноді ти гостро відчувала, що цього мало. Бо потребує зцілення не лише тіло. Часто ти лікувала їхні душі. Сама цього не усвідомлюючи. З кожним розмовляла, поринаючи в їхні думки, дізнавалася про те, що гнітило кожного. Переконувала, що усе можна змінити. Радила, що і як треба робити, підбадьорювала, вселяла віру. І кожен ішов від тебе усміхненим, почувався зціленим. А тобі, натомість, додавалося ще й чужого болю, досвіду і мудрості.

Волхви не любили тебе. Заздрили. Адже ти жінка. Тому не можеш зазіхати на статус волхва. Бо жінці не дано думати про велике. Їй дано народжувати й ростити дітей. Збирати плоди і готувати їжу на багатті. Ти знала, що це неправильно, проте чи могла змінити вікову традицію?!

Доба матріархату минула. Володарем світу і твоїм, жінко, володарем, став чоловік. Він міг умкнути тебе, спостерігши наодинці, немов здобич, і привезти на коні до свого племені. І ти мусила йому належати. Коритися його волі. Ніхто й не питав тебе, чи ти хочеш цього, чи народилась у твоїй душі бодай іскра любові. Його вабило твоє молоде соковите тіло. І ти народжувала йому дітей. Мусила народжувати. Була ж бо його бранкою й виходу в тебе з цього полону не було.

Материнство воскрешало твою невольничу душу. Давало сили й снагу до життя. Виповнювало брак почуття до мужа. І жила ти у цих вузьких і щільних пенатах, рамках і догмах, які диктував тобі закон буття свого племені. Серце ж було ув'язненим. Коли ж воно виривалося на волю і раптом зроджувалась іскорка почуття не до того, хто тебе умкнув, а до іншого, – це ставало твоєю бідою. Твоєю карою. Ти мусила задушити в собі це почуття. Адже ту, котра переступила закон і зрадила свого мужа, карали на смерть.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше