Розділ 16

Артур

  Польська столиця зустріла нас досить гарною погодою. Хоч то вже пообідді, але, ще досить гарно, сонячно. З аеропорту нас забрала симпатична панянка, помічниця того Януша Гшеховского, з яким маємо зустрітися. Така вся супердоглянута, кожен сантиметр опрацьований. Явно приклала руку ціла армія професіоналів. Косметологів, хірургів, візажистів. На голові гіпермодна зачіска - на скронях поголено, а далі довге світле волосся зачесане назад. На пальчиках довгі яскраві нігті з якимись візерунками. Шедеври, щоб її... Чи не з фотосесії для якогось модного журналу втекла ця краля?

  Цілу дорогу до одного з найвищих в Польщі будинків, 45–поверхового готелю Інтер Контіненталь, Уршуля намагалася щось розмовляти з нами, весело посміхалася. Але, ні я, а ні Рустем ні слова польською не вміємо гаразд вимовити, і розуміємо мало, а, навіть, якщо й розуміли щось, все одно, робили вигляд, що ні. Принаймні, я. Мій турецький колега має більш товариську вдачу, тому, намагався хоч якось підтримати розмову. Але, загалом, нічого путнього не виходило. Це ускладнило дівчині задачу. «Твоя моя не розуміє». Але, вона виявилася наполеглива.

  Підвезла нас до входу в готель, сказала що за годину приїде з перекладачем і підемо в ресторан, який в цьому ж будинку, де зустрінемося з її босом і колегами.

  Потім ще, навіщось, зайшла з нами в середину. Коли мій супутник відвернувся, почав розмовляти з працівницею на рецепшені, Уршуля підморгнула мені і посміхнулась так спокусливо, що не залишила сумнівів, я її зацікавив. Хоч не знаю, чим. Адже майже нічого про мене не знає. Та, схоже їй це і не потрібно, досить, що небідний і співпрацюю в сфері будівництва з її шефом.

  Ще щось сказала. Потім нахилилася ближче, мелькнувши мені перед очима глибоким декольте, щось шепнула мені на вухо. Я не дуже зрозумів, що саме, та це явно не про будову торгового комплексу. Щось про якусь пружність, здається, чи про відпочинок. А, може, й ні? Пес їх розбере, тих поляків...

  Якби там не було, але дівчина мовою тіла й очей дала зрозуміти, що готова виявити нам «дуже теплий» прийом. Цікаво, чи вона всіх ділових партнерів шефа так зустрічає? Я натягнуто посміхнувся, подякував українською і перевів увагу на працівницю готелю, дав їй паспорт. Уршуля ще покрутилася хвильку біля нас, пішла.

̶  Що вона тобі так загадково шепотіла? — питає мене Рустем, коли зайшли в просторий трикімнатний номер на 35 поверсі.

̶  Хто її знає. — я байдуже відповів, оглядаючи простір, вибираю собі кімнату. Поклав свою сумку з речами. — О, я тут буду. Можеш спати в тій. — показую рукою на кімнату, що навпроти, через вітальню.

 Тоді підходжу до великого вікна, з захопленням милуюся видом сучасного європейського міста. Хмарочоси і інші будинки вражають. Хоч не вперше бачу подібне, але, знаючи всю складність таких проектів, не перестаю захоплюватися. З цього вікна видно найвищий у Польщі і, що цікаво, найстаріший 230 - метровий Палац Культури і Науки. Дуже гарний. Також близько є будинок «Злота». Це 192–метрова будівля дуже незвичної форми. Та й сам готель, в якому нас оселили теж має дуже оригінальну конструкцію. Щоб жителі сусідніх будинків менше нарікати на те, що цей хмарочос затуляє сонце, архітектори пішли на дуже сміливий хід. Верхня частина будови стоїть на колоні з одного боку, що дозволяє більшій кількості світла проходити до нижчих будівель.

  Їлмаз лукаво сміється. Не поспішає виходити з моєї спальні.

̶  Ну–ну.  Не вдавай чайника. Все ти зрозумів. Пані Уршуля хоче виявити тобі «гарячу гостинність», так?

̶  Відчепися! Чого одразу мені? Може нам? — буркнув, криво посміхаючись. Почав розпаковувати речі. Треба ще перевдягнутися перед зустріччю.

̶  От бачиш, таки зрозумів... І, що? — колега не відлипає. Став, сперся плечем до одвірка.

̶  З чим, що? — не дивлюся на нього, роблю далі вигляд, що не розумію. Дістав костюм. — Сподіваюся, в них тут є кому попрасувати, як думаєш?  ̶  піднімаю очі до Їлмаза.

̶  Артуре, та годі! Запросиш її в номер ввечері?

̶  Іди ти! — фиркнув сердито. — Я не для того сюди приїхав, щоб тестувати польських дівок! Чи ти мене перший день знаєш? Тим більше таких, що мало не щодня нових гостей «зустрічають». — хлопець рже.

̶  Ну звісно... Ти ж в нас айсберг, тебе не пройняти якоюсь там довгоногою, розумною, — показав жестом, описуючи її пишний бюст, — блондинкою з великими карими очима. — смішно показав, як вона кліпає своїми довгими віями і, які в неї пухлі губи. Мабуть, все несправжнє. Я не витримав, засміявся.

̶  Ага... Розумною... — описую жестами, які в неї «легені» і зад в обтислій спідниці. Турок гигоче, як кінь. — сам запрошуй, якщо кортить.

̶  Та... Ти ж знаєш, вона не для мене. Я з такими не зв'язуюся. — вже серйозніше проказав Рустем. Опустив очі. Задумався про щось.

̶  Ти щось не договорюєш? Ану кажи, що там? Таки щось закрутив з тією Юлею? — питаю, бо бачив, як він мило фліртував з однією працівницею в нашому офісі.

̶  Ну... Поки що, не знаю... Але... Вона дуже класна. І головне, знаєш... Не легкодоступна, скромна. Хоч і знає, що дуже красива. Ще трохи і я її точно вламаю на побачення.

̶  Он, як? Таки рвешся з мого клубу холостяків? Не можеш ти без дівок. — зітхаю. — Тобі ж гірше... — той сміється.