Глава 3

Я не могла допетрати, чому зі мною так поводяться. Зранку поліціянти мене навіть не підозрювали, то що ж змінилося? У голові знову набатом застукало:

— Міс Алісіє, ви заарештовані.

— Ви не маєте права, – на диво, мій голос звучав холодно, відсторонено, велично. Хоча поводила себе перед оточуючими, як доросла бізнес-леді, але в душі стиснулося в грудку мале, безпорадне лисеня. Воно страшенно боялося клітки, яка позбавить синього неба над головою, шовку трави під лапами, свисту вітерця у вухах під час швидкого бігу, а головне – волі, потрібної, як повітря.

— Усі докази вказують на вас, – розірвав пелену думок голос старшого лейтенанта.

— Поясніть, будь-ласка, – судомно сціпила пальці в кулаки.

— На останній жертві знайдено ваше волосся.

— Волосся спеціально підкинули, щоб підставити Алісію, – намагалася захистити мене подруга.

— Звісно, спочатку я теж припускався подібної думки.

— Спочатку? – перепитала я, не вірячи власним вухам, – Що ж змінилося?

— До того моменту, поки не знайшли знаряддя злочину, – пояснив Векслі.

Звичайно, офіцеру було необов’язково розповідати, чому я попала під підозру. Я пояснила подібну відвертість чарами кіцуне, інакше б старший лейтенант просто нацькував би на мене громил з автоматами. Можливо, він і сам до кінця не вірить у мою причетність? Я намагалась сконцентруватися, щоб скористатися чарами навіювання. Це спрацювало. Ніби підкоряючись невидимому наказу, містер Векслі махнув рукою помічникові, який подав йому прозорий файл з роздруківкою.

Старший лейтенант тицьнув мені перед носа знімок зі знаряддям злочину. На фото я побачила зниклу з шафи статуетку, подаровану Джорджі на День народження. Це була фігурка позолоченої птахи, готової злетіти з постаменту.

— Міс Алісіє, бажаєте ще щось додати? – чоловік махав переді мною знайденим доказом, – Якраз на цій закривавленій статуетці знайдені відбитки ваших пальців.

— Цього не може бути! – зірвалася на вереск, втрачаючи рештки самовладання, – Який у мене сенс убивати одну з кращих працівниць?

Я намагалася виправдатися, хоча і не пам’ятала події того вечора. Але у офіцера на кожне питання була в запасі відповідь, ніби він зазделегідь підготувався відкидати мої заперечення.

— Останні дні ви постійно сварилися з покійною. Є кілька свідків – працівників компанії, які підтвердили ваші напружені відносини.

— А свідків мого нападу випадково немає? – пізно схаменулася, що бовкнула зайве. Та слово не горобець.

— Ви признаєтеся у скоєнні злочину? – засяяли очі молодого помічника.

— Я відмовляюсь давати свідчення без свого адвоката, – я пізно схаменулась, наговоривши зайвого.

— Гаразд, маєте повне право. Ви затримані на 72 години постановою суду до з’ясування обставин. Прослідуйте за мною у відділок. Підете самостійно чи бажаєте пройтися перед підлеглими в наручниках?

У мене не залишилось вибору. Гірко зітхнувши, думками попрощалась з подругою. Я гордо крокувала коридором, високо піднявши голову. Усі погляди були звернуті на моїх супроводжувачів, чулися нервові перешіптування.

«Завжди «тримай» обличчя. Знай, проблеми владнаються, а враження про тебе залишаться надовго», – спливли в думках слова тата. Саме зараз порада здавалась влучною, не давала виходу гірким сльозам. У свідомості з’явилась також мамина фраза, яку вона часто повторювала під час «Темних років Нової історії Землі»— «Доню, всі труднощі тимчасові. Головне – ми сім’я, ми впораємлсь з будь-якими поневіряннями».

—Сідайте, – різкий звук голосу офіцера повернув у реальність.

Переді мною відчинилися дверцята службового автомобіля. Я обернулась, щоб ще раз окинути оком багатоповерхівку, в якій розміщена міжнародна компанія «Фоксістрім». Мій успішний проект, де кожного дня «кипить» життя, де укладаються вигідні угоди і підписуються багатомільйонні контракти. Зараз мене розлучають з моєю фірмою. Чи надовго? Можливо, незабаром чекати нового вбивства? А може після мого арешту злочини припиняться? Проти мене повстав могутній ворог, кому я встигла перейти дорогу? Більше питань, ніж відповідей.

Я вмостилася на задньому сидінні машини. Подруга заскочила у свій новенький автомобіль, щоб супроводжувати мене у відділок. Я ніколи не забуду твоєї доброти, Джорджі, але не хочу, щоб заради мене ти робила необдумані кроки.

***

Щоденник убивці

Сьогодні мені вдалося підставити цю наївну лисичку Алісію. Усе пройшло, як по маслу. Не минуло і року... Було б, звісно, краще, якби кіцуне звинуватили спочатку – не довелося б так ризикувати. Проте, я абсолютно не жалкую. У жалюгідної кіцуне є ще вірна подружка, яку також потрібно засадити... У камеру за ґрати чи в кімнату з м'якими стінами? Лиш би вовчиця не плуталась під ногами і випадково не визволила лисицю.

А що зробити з подружкою – я ще вирішую, адже в запасі ще багато-багато часу. За майбутнє карають у теперішньому, щоб звести шкоду до мінімуму. Подружко рудої нахаби, незабаром проб'є і твій час, тільки трішки зачекай, поки до мене прийде натхнення.