Вогняна кіцуне

Глава 13

Занепокоєно глянула на подругу, яка рішуче дістала зі складок широкого поясу невеликий ніж. Вона легенько притиснула лезо до моєї долоні – кілька багряних крапель впали на сапфір, вправлений у перстень. Камінь увібрав у себе кров, набувши глибокого синього відтінку.

— Еліс, натискай на камінь – кришечка відкриється, – звеліла Джорджі.

При доторкові сапфір виявився теплим. Тепер я з легкістю відсунула кришечку, де й побачила місце для моєї перлини. Швидко від’єднала коштовність від ланцюжка та помістила у надійний сховок під сапфіром. Перстень заграв барвами на пальці правої руки, а захисний медальон прикрасив мою шию.

— Алісіє, тільки будь обережніша з ланцюжком медальйону ... – подруга замовкла на половині фрази.

— Щось не так? – запитала я, милуючись в люстерко на гарний ювелірний комплект, який чудово пасував до мого золотаво-рудого волосся.

— Прикрасу виготовили дуже давно, а тому з ланцюжка злетіло закляття міцності.

— Чому ж його не обновили?

— Розумієш, медальйоном користувалися не дуже законно, у нього надзвичайно часто змінювалися власники, які чомусь не знаходили часу на дрібний ремонт. У деяких навіть життя обривалося несподіваним чином.

— У цьому винне прокляття?

— Ні, просто майже кожен другий приналежний до кримінального світу хотів заволодіти таким чудовим артефактом, тому й не гребував убивством попереднього власника, – брюнетка явно щось недоговорювала.

— Джорджі, ти мені подарувала не тільки медальон, а ще й перстень. Напевно, дія прикрас удвічі підсилена? На що ти пішла, щоб дістати цей комплект? Тільки не говори, що маєш зв’язки з криміналом.

— Ех, знову «чорний» ринок. Не хвилюйся, володарю твоїх нових милих дрібничок я заплатила грошима. Останні кілька десятиліть про гарнітур  забули, він лежав у надійному місці, чекаючи свого часу.

— Чому ж на ці прикраси полювали? Навряд чи комусь прийшло в голову приховати власну ауру. Т ут щось набагато більше, – поцікавилась я.

— Я тобі ще не все розповіла. Власник медальйону та персня з допомогою магії крові може сховати в них багато цінних речей так, щоб їх ніхто не знайшов. Головне – предмети повинні бути по-справжньому дорогими для господаря, в іншому випадку – артефакт знищить на попіл усе, що покладено всередину. Якщо хтось сторонній спробує видобути сховані цінності, то ніяк це не зможе зробити. Навіть скажу більше – просто забуде останні десять років свого життя, потім покрутить в руках комплект, розчарується і віднесе на «чорний» ринок нібито непотрібну річ.

— Джорджі, чому ж ти не розповіла цього раніше? А якщо перстень уже знищив мою дорогоцінну перлину? – від хвилювання я не знаходила місця.

Я швидко натиснула на сапфір, відсунула кришечку … Ох, диво! Моя ніжно-рожева сфера спокійнісінько лежала в сховку.

— Артефактори – дуже розумні і мудрі, тому придумали підстраховку для таких лякливих, як ти, – у мої сумбурні думки увірвався голос брюнетки, - Якщо вже перстень чи медальйон притягнув річ, то зберігатиме її до останнього.

— І як мені в цьому переконатися? – скоса зиркнула на подругу.

— Скажи назву того, що сховала від цікавих поглядів.

— Перлина кіцуне, – видихнула я.

На долоню викотився мій амулет. Наблизивши руку до персня побачила, як сапфір огортає світлом перлину, кришечка сама відкривається, а коштовність опиняється у сховку. Мить – і перстень сам надійно закривається.

— Гаразд, з одним розібрались, – констатувала вовчиця, – Мене цікавить, як ти зібралася у такому вигляді у ворожу фірму. Неможливо не впізнати таку яскраву особистість, як ти. Я маю сумніви у твоєму перетворенні на іншу людину. Припускаю два варианта – браслет не дозволить змінити вигляд або ти сама не зможеш трансформуватись через недосвідченість.

— Джорджі, я намагаюсь приборкати браслет-блокіратор. І ти іноді забуваєш, хто я насправді, – хитро посміхнулася я, – А я – вогняна кіцуне. Я можу бути тим, ким захочу, перетворюсь на ту людину, яку потрібно саме мені. І в цьому не завадять ні міністерські штучки, ні мізерний досвід.

Я повільно пішла в напрямку прихованої за шафою кімнати. Вовчиця залишилась в кабінеті, зручно вмостившись у кріслі. Подруга прекрасно знала, що для перетворення мені потрібен деякий час і самотність. Адже вона і сама колись мала проблеми з перевтіленням.

Кімната для відпочинку зустріла мене спокоєм, пригойдавши запахами лісової свіжості та ароматами квітів з рідної землі. Величезне дзеркало на стіні якраз стане мені в нагоді, адже воно не раз допомагало як у заклинаннях, так і в перетвореннях на різних людей. Чомусь у пам’яті сплив епізод стеження за офіцером Векслі. Щось давно про нього нічого не чути, але не думаю, що він залишив мене у спокої.

Поглянула на власне відображення у дзеркалі. На мене здивовано дивилася молода дівчина з яскравою зовнішністю. Каскадом блискучих пасм по плечах і спині розсипалося золотаво-руде волосся. Мигдалевидні зелені очі заворожують незбагненною глибиною кожного, хто в них заглядне хоча б на коротку мить. Добре, що у мене немає веснянок на ніжній білій шкірі обличчя і рук. Уважно вивчила відображення, фіксуючи у пам’яті кожну рисочку.

Прикрила очі довгими чорними віями. Привідкривши повіки, розфокусувала погляд. Намалювала в уяві образ синьоокої брюнетки Діани Марсет. Крутнулася на місці, сконцентрувавшись на новому образі. Відчула доторк м’якого хутра хвоста до голих гомілок. Я ще не навчилася відразу перетворюватись на потрібну людину, тому спочатку приймаю справжній вигляд кіцуне – прекрасної діви з лисячими вушками і пухнастим хвостом. Ну, точніше, хто скільки встиг відростити хвостів відносно віку. Мій народ володіє неабиякими здібностями на рахунок затуманювання мозку і створення різних каверз – починаючи від підкинутої миші в капцях і закінчуючи всесвітньою моровицею. Правда, останнім способом користувалися давненько…

Мені ще було важкувато приймати вигляд такої зовсім не схожої на мене дівчини. У повсякденні тільки змінювала форму вушок і приховувала хвіст. Здавалося, намагаюся влізти в незручну одежину. Так і було насправді. Частенько ця здібність рятувала предків від чергової халепи. Людям от не сиділося, щоб не почати полювання на перевертнів, хоч не всі з нашого народу полюбляли робити злі витівки. Ми дружньо-мирно вживалися на одній землі, навіть допомагаючи улюбленцям хоч грошима, хоч порадою. Та мисливцям нічого не доведеш, доводилось якось по-лисячому викручуватися: плутати сліди, міняти місце проживання, а в крайному випадку – ходити в іншому образі. Якщо ти перебуваєш у вигляді, наприклад, своєї сусідки чи подруги, то при смертельному пораненні ця оболонка розвіється вітром, ніби порохнява. А справжня кіцуне тільки деякий час відчуватиме слабкість і втому, достатньо гарно виспатись для відновлення здоров’я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше