Глава 17

Більше ніхто з нас не хотів нічого говорити, тому чекали приїзду нахабних покупців моєї фірми у глибокій тиші. Ми з Джорджі обдумували ситуацію. Серце швидко відстукувало кожну тягучу мить очікування. Я нервово барабанила пальцями по кришці столу. Подруга сиділа навпроти і відсторонено дивилася у вікно, хоча в цей час у голові прораховувала безліч варіантів порятунку компанії.

Гнітучу тишу розірвав стук у двері. На порозі з’явилася моя секретарка, яка намагалася відпрацювати свою помилку. Запах паленого відчувався навіть у приймальні, а моя Енн уже знала, як діяти в подібній ситуації.  Дівчина швиденько змінила гардини, щоб кабінет не виглядав ніби після пожежі. Довелося також сильніше ввімкнути кондиціонер та збризнути повітря освіжувачем. Енн залишила нас наодинці з гіркими думками.

— От ми і готові приймати відвідувачів серед запахів «альпійської гірки», — гірко посміхнулася я.

Секретарка знову заглянула в кабінет:

— До вас гості. Вони телефонували раніше відносно перемовин, – зрадницьки затремтів голос Енн. Дівчина переймалася, що нові власники можуть звільнити її з посади.

«Фоксістрім» належала мені, та навіть підлеглі не вірили, що я зможу втримати керівництво в руках. Рано моїй фірмі перетворюватися на банкрута через журналістські розслідування, адже я ще вільно ходжу по місту, а не гнию за гратами.

Я прекрасно розуміла думки секретарки та інших працівників на рахунок зміни власників. Але я – вогняна кіцуне. Мій народ ніколи не здається ніякому ворогу, хоча б яким сильним той не виявився. Хитрість обведе навколо пальця могутнього і багатого конкурента. Я готова боротися не на життя, а на смерть.

— Дякую, Енн. Хай проходять до мене в кабінет, – моїм голосом можна було різати металеві конструкції.

Секретарка швидко зникла з очей. У кабінет зайшов чоловік років п’ятдесяти з юною красунею, яка нещодавно закінчила навчання в школі.

— Доброго дня, міс Алісіє, міс Джорджино. Мене звати Джонатан Стівенсон, а це моя донечка Кетрін, – відрекомендувався відвідувач.

— Доброго дня, містере Стівенсон, – не завадить на людях вдавати ввічливість, хоча навряд чи знову зможу стримати свій дикий норов.

Незвані гості гірше миші в окропі. Вони не тільки з’явилися без попереднього узгодження зі мною, але й у наказовому порядку вирішили придбати фірму. Цікаво, як би вони це провернули без мого відома? Визнали б мене недієздатною чи навічно «запроторили» у в’язницю?

Джонатан власницьким поглядом оглянув мій кабінет і без мого запрошення розвалився у кріслі. Мабуть, уже приміряв під себе мій офіс. Донечка примостилася поряд з татусем.

Я все ще намагалася тримати себе в руках. Не розумію, як прямо зараз в черговий раз не підпалила гардини. Напевно, це все таки заслуга медальйону та персню Джорджі. Поведінка нових знайомих почала конкретно виводити з рівноваги. Але що мені з ними зробити, щоб не привернути уваги пікетувальників та преси? Не можу ж я викинути нахаб у вікно? Тоді ще більше чуток і пліток розсердженими зміями шастатимуть вуличками міста.

— Шкода, що мені не вдалося познайомитися з вами ближче, міс Алісіє. От міс Джорджина нещодавно дуже мило зі мною побесідувала. Я мав надію, що ми з вашою заступницею домовимося про ціну «Фоксістрім», адже ви не можете зараз повноцінно виконувати роль начальниці. Хоча з інших джерел я почув про ваш від’їзд до іншого міста. Та що з цього правда? – просторікував зухвалий чоловік, поки я в думках його разом з донечкою виштовхувала за двері.

— Мені довелося поїхати на відкриття філіалу компанії в сусідньому місті. Хіба це протизаконно?

Гість на мої слова тільки хмикнув. Однозначно, не повірив жодному слову. Проте стримувався задавати подібні питання.

— Чому ви не запропонуєте нам кави? – встряла в розмову Кетрін.

Подібна спроба покерувати в чужому монастирі почала виводити з крихкої рівноваги одну ніяк не холоднокровну кіцуне.

«Заспокойся, не спали гардини і фірму в придачу. Мені ще тут працювати. Вже секретарка не встигає замінювати зітлілі занавіски новими», - намагалася сама себе утихомирити.

— Так як там на рахунок кави для важливих відвідувачів із особистих запасів начальниці? – повторила не прохання, а наказ дівчина.

— Його немає, цього міфічного запасу. Я ненавиджу пити каву. Можу запропонувати скуштувати крижаної води із особистих запасів, яка нам знадобиться, щоб трохи охолонути, – така моя заява вельми шокувала новоприбулих.

Донечка притихла, ображено надувши губки. Хоча насправді я полюбляю смакувати старим традиційним чаєм, але тільки в приємному товаристві.

— Містере Стівенсон, з якою метою ви приїхали? – я вже знала відповідь, та хотіла впевнитися особисто.

— Я до вас з надзвичайно вигідною пропозицією. Пропоную купити вашу майже збанкрутілу компанію за пів ціни. На біржі ваші акції стрімко падають в ціні, тому не можу запропонувати більше, – пихато сказав чоловік, склавши руки на об’ємному животі.

— Ключове слово «майже»! Перед продажем з молотка за борги в мене ще є час, принаймні, не менше місяця.

— Але я пропоную гроші вже зараз, хоча можу взяти участь в аукціоні, де куплю вашу фірмочку за копійки, – намагався переконати мене опонент.

— Маєте сумніви в тому, чи виграєте в торгах? – не змогла відмовити собі в задоволенні боляче вжалити противника, – Я не планую продавати фірму так швидко, та й грошей зараз не потребую.

— Не поспішайте робити хибні висновки. Разом з чималенькою сумою грошей я пропоную вам свободу і життя, – завуальовані слова пройшлися холодком по шкірі.

— Що ви маєте на увазі? Ви погрожуєте? – Джорджі схвильовано підхопилася з крісла.

— Мені достеменно відомо, ким ви являєтесь насправді, – посміхнувся Стівенсон, – Мисливці за істотами, подібними до вас, – перевертнями, якщо не помиляюсь відносно назви, з радістю візьмуться за дороге замовлення. Створіння з вашого світу, – це слово наголосив спеціально, щоб нагнати на нас більшого страху, – не заслуговують на життя.