Глава 22

Джорджина

Як тільки-но Еліс поїхала у справах, до мене в кабінет постукали. Я стрімко підійшла до дверей і відкрила їх, та нікого не побачила. Опустивши очі, помітила акуратний конверт на порозі. Подарунок чомусь здався підозрілим.

А якщо всередині отрута або щось гірше?

В світлі останніх подій варто очікувати найгіршого. Проте згорток слід терміново забрати, щоб не викликати зайвої уваги. Носком черевика обережно заштовхала конверт до кабінету.

Закривши двері, додатково завісила вікна, щоб завтра не з’явилося моє фото з конвертом на першій шпальті однієї з газет під інтригуючим заголовком на кшталт: «Особисте життя Джорджини Фрей іде врозріз із роботою».

Зараз від журналістів можна чекати чого завгодно. Цікаво, хто ж все-таки той загадковий блогер Балабол, і що він завтра вчудить. Тим часом знайшла у шухляді захисні рукавички і маску, щоб хоч якось захистити себе від вмісту конверта. Розрізавши ножиком пакунок, інстинктивно заплющила очі. Через декілька секунд привідкрила одне око. Все було гаразд. Надмірні заходи безпеки знадобляться при будь-якій підозрілій ситуації, але сьогодні, на щастя, вони виявилися зайвими. Якби мені цей лист принесла секретарка разом з іншою кореспонденцією, я б навіть не звернула уваги на цей дивний пакунок. Але ж хтось спромігся підкинути мені конверт прямісінько під двері. Я обережно витягнула лист, згораючи від нетерплячки. На розлініяному аркуші мене чекало послання, написане каліграфічним почерком:

«Міс Джорджино, я володію важливою інформацією. Вона стосується Джонатана Стівенсона. Якщо цікаво, підходьте під час обідньої перерви в кав’ярню напроти фірми «Фоксістрім» і не забудьте обіцяну винагороду. Доброзичливець».

Я шоковано перечитала кілька разів текст записки. Час тягнувся в’язкою патокою. Стрілки годинника пересувалися дуже повільно, незважаючи на мою нетерплячку, що, ніби кислотою, роз’їдала мій спокій і врівноваженість. Інформатор посіяв зерно цікавості у сприятливий грунт і тепер, здавалось, чекав паростка. Проте замість молодого пагона вже встигло вирости велетенське дерево.

Врешті-решт настала перша годину пополудні, якраз час обідньої перерви. Я рвучко піднялась і поспішила в напрямку виходу. Декілька секунд роззиралась на порозі кав’ярні, вишукуючи поглядом у юрбі мого можливого інформатора.

З найвіддаленішого столика мені помахав чоловік. Я просковзнула до нього поміж відвідувачів і всілася навпроти. Здається, я його впізнала, хоча він і затулив пів обличчя темними окулярами та обмотав нижню частину лиця широким шарфом. Чоловікові було ледь за п’ятдесят, темне волосся де-не-де вкривала сивина, його руки інстинктивно поправляли манжети. Звичайно, у трохи повнуватій фігурі інформатора я впізнала нашого головного бухгалтера, котрий неочікувано надумав звільнятися. Я нахилилася до нього і прошепотіла:

— Містере Берроуз?

— Міс Джорджино, я прийшов інкогніто, — розпачливо промовив головний бухгалтер, — Прошу зараз не видавайте мене і не називайте імені.

— Гаразд, — я відразу погодилась із опонентом, — Ви маєте важливу інформацію?

— Я не хочу, щоб Джонатан заволодів компанією. Тоді, ой, відчуває моя печінка, він подарує фірму своїй доньці. А в неї тільки розваги і гулянки в голові. Накерує такого, що й мої правнуки, якщо вони потраплять на роботу у «Фоксістрім», за своє життя не розгребуть, — бідкався чоловік.

— Ви мене для цього викликали? — не втримала терпіння на проіржавілому ланцюгу самовладання.

— Розповідаю, розповідаю, — пробурмотів містер Берроуз, — Колись, років так два чи три тому, мене запросили на вечірку в фірмі Стівенсона. Хоча я і працював у «Фоксістрім», однак не міг відмовити давнім друзям. Там було дуже весело і гамірно. Ми проводили час, частуючись напоями вельми високої міцності, та раптом присутні захотіли білого вина. Мене, як найтверезішого, відправили на пошуки саме цього напою. Я дуже не налягав на міцні напої, адже ще тоді мав деякі проблеми з серцем. Я вийшов із загальної зали для святкування і направився … — детально розповідав опонент.

Моє терпіння почало розходитися по швах, адже я не розуміла до чого тут вечірка дворічної давнини. Я вже хотіла попрохати чоловіка переходити до справи, як мої вуха почули занадто цікаву інформацію.

— Іду я собі з пляшкою коньяку по коридору, бо вина не знайшов. Думаю собі про сенс життя і раптом чую чийсь голос. Іду я собі на звук, відчиняю двері і бачу містера Стівенсона. Він був уже добряче напідпитку і скаржився торшеру на своє життя. Торшер у відповідь, звичайно, мовчав, але чоловіку до цього факту було байдуже. Стівенсон пожвавився, побачивши мене, і попросив з ним разом перехилити чарчину-другу. Джонатан скаржився на підлітковий вік доньки Кетрін. Адже дівчина, яка раніше відрізнялася ніжним характером, раптом вирішила зробити пірсинг та татуювання. Чоловік говорив і говорив до того часу, поки не відключився прямісінько в кріслі. Я майже не пив і тільки очікував нагоди повернутися до компанії, де мене давно зачекалися. Піднімаючись із крісла, вдарився плечем об відчинені дверцята сейфу. Моя цікавість оживилася, а мозок відразу прояснився. Рішення визріло миттєво. Скориставшись паперовими серветками, я витягнув документи із сейфу і все сфотографував на телефон. Я не вважав себе шпигуном, однак знаючи шалений норов Джонатана, вирішив про всяк випадок притримати компромат. Вдома я переглянув фотографії і був вражений від отриманої інформації. Я зрозумів, що цей компромат мені неабияк знадобиться у майбутньому, — ефектно закінчив головний бухгалтер.

— Я гарно заплачу, якщо цей компромат вартий моєї уваги, — несподівано розхвилювалась від таких шокуючих новин.

— Візьміть флешку і завантажте дані з неї на ноутбуці, бачу ви прихопили його з собою.

Бухгалтер простягнув флешку і я миттю приєднала її до ноутбука. На ній виявилося море інформації про незаконну діяльність містера Стівенсона. Такі цікаві дані вбережуть не тільки «Фоксістрім» від зазіхань конкурента, а й допоможуть зберегти наші життя з Еліс від посягань мисливців. Компромат заслуговує на гарну винагороду. Я згідно кивнула і написала на паперовій серветці ціну за відомості, після чого підсунула її інформатору. У чоловіка від здивування розширилися очі і він згідно кивнув. Я вмію бути щедрою до своїх помічників, однак хотілося б умовити головного бухгалтера ще попрацювати на нас. Швиденько виписала чек і простягнула чоловікові. Він ухопив папірець і тільки-но хотів відкланятися, як я запропонувала: