Глава 28

Я не могла цього збагнути! Яким способом ця парочка родичів зуміла так раптово та передчасно возз'єднатися? Я ще можу зрозуміти, що Віккі заскочила за документами у приймальню, але звідки взявся тут її брат? Я ж відправила Деніела далеко і надовго підписувати контракт! Я однозначно нічого не розумію! Залишається тільки слухати.

— Я чула, що ти поїхав підписувати якийсь вигідний контракт, – я почула, як Віккі приземлилася в крісло, – Але навіщо тоді повертатися?

Так, це питання також неабияк хвилювало і мене.

— У цьому нічого особливого, – через хвилину почувся голос мого тимчасового начальника, – Рейс літака відмінили. Наступний – уночі, якщо, звісно, буде. Але ж я встиг зателефонувати бізнес-партнерам і перенести зустріч. Сестричко, ти хотіла про щось поговорити?

— Так, – Віккі нервово забарабанила пальцями, – Можна сказати, що це розмова, яку ніхто не повинен підслухати.

— Як ти пам'ятаєш, охоронна магічна система працює цілодобово після останнього випадку на фірмі...

— Ці напади... — протягнула дівчина.

Так, не розумію, про що вони говорять. Які напади? Стоп, здається, я починаю здогадуватися. Це випадково не атаки перевертнів на Деніела, про які говорила Джорджі?

— Система ще захищає від підслухування? – здивувалася сестра.

— Вибач, я ще не встиг посвятити тебе в усі тонкощі... — по голосу брата було зрозуміло, що він посміхається, – Що ти хотіла?

— Моє прокляття...

— Що? Ти знайшла щось про це? Невже тобі вдалося? – у голосі Деніела сковзнула тривога, цікавість, хвилювання і турбота.

— Ми думали, що такої мови не існує, тому відчай охопив серце. Пам'ятаєш, я попрохала більше не втручатися в цю справу. Я вірила, що Атунхейрон... Що незалежний і найсильніший оракул нашого світу не напише рукою одного з кращих провидців незрозуміле передбачення, – Віккі намагалася підібрати вірні слова і скласти їх докупи, але речення ворушилися під її пальцями, як фігурна карамель, – Я до останнього не втрачала надії і, нарешті, знайшла схожі символи.

— І де? – хотіла запитати я разом із чоловіком.

— На літніх святах, у нашому замку, на стелі в залі для прийомів, – відповіла Віккі.

Що тут коїться? Невже вони обоє із мого світу? І чи це були такі самі письмена, як на тому пергаменті-інструкції? Однозначно, від таких новин у мене вже почала розколюватися голова.

— Я думаю, що це руни, якими користувалися до Розколу, – припустилася думки шатенка.

Такого збігу не може бути, тому якщо в неї є словник з цими письменами, то я його викраду з великим задоволенням.

— Проте я і приблизно не знаю, де може бути словник періоду Розколу з перекладом на зрозумілу мову, але, навіть, не підозрюю, чи такий існує.

— Віккі, це проблема, але якщо є зачіпка, то ми знаємо, що шукати.

— У мене все. А що сталося в тебе? Ти говорив про якісь конверти... — натякнула брату дівчина.

Моє серце застукало сильніше в передчутті сенсаційної інформації. Можливо, листи – саме те, що лежало в останній шухляді, яку не вдалося відчинити. Мій слух вловив дзвін ключів.

— Ось, тримай, – ці слова супроводжувалися шурхотом паперу, – Може, ти подивишся на листи свіжим поглядом і допоможеш розібратися у всьому. Я розраховую на тебе.

Кімнату охопила хвилинна тиша, яку турбувало моє переривчасте дихання. Я притихла, боячись порухом видати свою присутність. Я з нетерпінням чекала продовження розмови.

— Мене не обманюють очі? Це ж печатки Ради і Парламенту! – схвильовано прошепотіла Віккі, – Це не жарт? Чому вони тобі пишуть? – це питання цікавило не тільки шатенку, а й кіцуне, яка причаїлася в тісній шпарині за шафою.

Я відчувала, як повітря стає сухим і гарячим. Мені не вистачало такого необхідного для життя кисню. Дихання затрудняв і легкий пил, який виписував піруети перед обличчям. Якщо ця парочка не піде звідси якомога швидше, то я втрачу свідомість, і не факт, що мені вдасться зберегти теперішній облік і встояти на ногах. Я вже почала відчувати, як закляття личини стоншується, не дивлячись на підтримку накопичувача. Мені потрібно зосередитись. Хоча б сконцентруватися на відповіді Деніела, яка, на мій погляд, здавалася дуже туманною.

— Я тобі про це вже розповідав. І про «Фоксістрім» ... І про інше...

— Зрозуміло, – мені здалося, що дівчина киває. Проте мені аж нічого не стало «зрозуміло». І до чого тут моя фірма? Коли голова остаточно замакітрилась, і я хотіла вже нігтями видряпувати вихід із добровільної клітки, почулось наступне питання:

— Третій лист. Тут нічого не написано! Як таке могло статися?

— Тут однозначно був текст...

Мою свідомість відносило в невідому далечінь. Я відчувала на потилиці хрипке дихання непритомності. Я повинна, просто зобов'язана тримати себе в руках, щоб не видати свою присутність. Мої нігті уп’ялися в ніжну, чутливу шкіру на долоні. Я не второпала, як вони трансформувалися в лисячі гострі кігті, що відразу проштрикнули шкіру. Миттєвий біль прояснив думки від ватного і задушливого забуття. Загострений нюх уловив металічний запах крові, від якого відразу звело щелепу. Проте парочка, хоч були вони жителями Землі чи іншого, мого, світу, не помітила моїх маніпуляцій за ненадійним притулком і продовжувала обговорювати свої неприємності.

— Віккі, виходить, що тільки я можу прочитати текст послання – тобі залишається тільки слухати, – зацікавив мене Деніел Шелден.

— Я з радістю послухаю, – енергійно відповіла сестричка. До цього дня дівчина здавалася мені вітряною та легковажною, тому мене шокувала її відмова від поїздки в спа-салон. З кожною хвилиною я відчувала, що ця особа не така проста, якою прикидається.

— Якщо будеш і далі наполягати на своєму, то через два місяці трапиться набагато більша катастрофа.

          Той, хто бажає кращого.

— І до чого це? – з тону шатенки я зрозуміла, що дівчина хмуриться.

— Це принесли на нафтову базу за деякий час до катастрофи, – я ледь-ледь утримала зойк від потрясіння.