Глава 33

Алісія

Я почала читати текст:

«Містер Р:
Доброго дня, шановна міс Аммі. Я радий вас привітати з успішним завершенням місії. Ви впоралися з першою перепоною на шляху до мети – спіймали нову секретарку Діану Марсет. Нагально рекомендую не відхилятись від плану і чітко виконувати вказівки, не затримуючись у часі. Ми ж не бажаємо, щоб знову повторилася та історія. Думаю, ви вельми обізнані у цьому питанні. Запросіть Діану в будинок, про який ми говорили раніше. Сподіваюсь, що про те, як умовити вашу новоявлену подругу мені не варто пояснювати, адже ви й самі можете здогадатися. У п'ятницю сподіваюсь на нашу спільну зустріч у гарному будиночку, про який ви прекрасно знаєте. Ви вже все підготували до зустрічі?...»
Проте текст нижче мені прочитати так і не судилось, тому що Ліззі захотіла й собі приєднатись до ознайомлення з необхідною для однієї кіцуне інформацією і заступила мені поле зору.
— Що ви далі збираєтесь робити? – мені набридло грати в безсилу сентиментальну секретарку, яка нажахано тремтить від легенького поруху гардин, кожного разу уявляючи зграї монстрів за ними. Наша композиція почала нагадувати мені сценку із театру абсурду: безсилі маніяки і енергійна жертва, яка відійшла від чудодійного порошечку.
— Діано, тобі вже краще? – поцікавилась моїм здоров'ям Ліззі.
— Так, дякую, — мої слова підсмажили атмосферу в кімнаті, розізливши рудоволосу заколотницю.
— Ми тебе повеземо в одне місце, – промовила Аммі.
— Куди і навіщо? Як і яким способом? Мій опір враховується? – діловито запитала я.
— Ми повинні це говорити? – здивувалась головна змовниця.
— Звісно, інакше ніяк, – я ніби ліниво спустила ноги з дивану, непомітно начаклувавши закляття, яке надійно зафіксувало двері на той випадок, якщо викрадачки вирішать їх відімкнути і втекти з кімнати, – Вам нікуди тікати. Тут вікон немає, проте навряд чи ви б стрибали з такої висоти. Та і двері... Гарантую те, що ви з ними не впораєтесь, – посміхнулася я, – Ви в надійній пастці. Без моєї волі вибратись не зможете, тому ви розкажете мені все, що знаєте і про що здогадуєтесь.

— Такого не буде, – пролунав владний голос Аммі, – Ліззі, перевір двері, — наказала вона, навіть не плекаючи сумнівів щодо мого блефу. Напарниця стрімголов кинулася до виходу, ледве не збивши на своєму шляху столик і декілька крісел.
— Нічого не виходить, – заявила брюнетка після безуспішного смикання дверної ручки.
— Вирішила посіпатися? Ти тут тільки безвільна жертва, – кинула мені в обличчя рудоволоса бестія.
— Хто сказав? – хмикнула я, ставши на рівні ноги, — З кожною хвилиною твої шанси стати наступною жертвою ростуть. Так що не слід зарані сумувати, — я нахабно підморгнула майбутній суперниці.
— Я – головна, а ти повинна мені підкорятися, – злетіла з котушок опонентка.

Ранувато щось зламалась... У повітрі розлився гірко-пряний запах. У голові сяйнуло впізнання – це отруйна рослина, яка рідко зустрічається навіть в нашому світі. У школі нам її показували, але де в цих двох узялася отруйна трава... У повітрі просвистіло лезо ножа, але не настільки швидко, щоб я не змогла б з легкістю ухилитись. Я інстинктивно відстрибнула в сторону. Коли озирнулась, побачила ніж, який порізав шпалери і непогано пробив стіну. Гострий, мабуть, або, вірніше, добре зачаклований. Доторк до шиї – і прощай життя. Тут щось нечисто. Тим часом із ножика з траурним звуком упала на підлогу крапля отрути. Я перевела гнівний погляд на рудоволосу.
— Аммі! Ти хотіла вбити Діану?! — лементувала Ліззі. Вона заметушилась, забігала по кімнаті. Мабуть, хвилювалась за власне життя, адже Аммі могла випадково поцілити в неї. Врешті-решт Ліззі вирішила забитись в найдальший куток, щоб не потрапити під гарячу руку.

— Не слід із цього робити трагедію, – відмахнулася керівниця. Моральна сторона питання її точно цікавила менше, ніж союзницю.
«Аммі, з тебе вийшов би хороший маніяк, але холоднокровний убивця – ні. Ти – шестірка. А вбивця, якщо не король, то принаймні десятка», – промайнуло в моїй голові.
— Я дізнаюся все, що мені потрібно, – урочисто проголосила я, дивлячись суперниці прямісінько у вічі.
— Я нізащо тобі не програю. Ти ж не думаєш, що в мене закінчилися отруєні ножі? Якщо я промахнулася вперше, то обов’язково потраплю в ціль наступного разу, – пихато посміхнулася Аммі, кидаючи мені виклик.
— Діана нас не випустить, – жалібно захникала брюнетка.
— Ще б пак! Коли вдасться залишити її без свідомості, то закляття розвіється через деякий час само, я так думаю, – звела нанівець впевнену фразу Аммі.
— Ти в чомусь упевнена? – з тремтінням у голосі пропищала Ліззі із свого закутка.
— Якщо в цій магії замішаний якийсь дешевий артефактик, то ми його просто знищимо. Я б не сумнівалася у тому, що в цієї нікчемної секретарочки немає здібностей. Ми з нею швиденько впораємось, – самовпевнено заявила рудоволоса валькірія, знизивши ймовірний рівень мого магічного таланту з мінімального до абсолютного нуля.
— Не смій мене ображати, шестірко маніяка! — скрикнула я і пожбурила в зазнайку найближчий стілець.

Мій метальний снаряд змусив Аммі відхилитися в сторону і ледве не втратити рівновагу. Одна з ніжок стільця боляче сковзнула по руці суперниці, залишаючи криваву подряпину. Стілець пролетів ще кілька метрів і ударився об стіну біля голови Ліззі. Та злякано пискнула і сильніше втиснулася в куток. Все-таки я намагалась кидати меблі не дуже сильно, щоб у кінці бійки вдалося поговорити із достатньо живими і неушкодженими наглядачками. На щастя, за хвилю до епічного зіткнення стільця із стіною з моїх пальців зірвалося закляття тиші.
«Як ще славетна охоронна система Деніела не спрацювала, коли особа, наділена магією, тобто я, застосувала майже підряд два заклинання. Як таке могло статися?» — сяйнуло у моїй голові, – «Невже та кнопка «Викл.» означала припинення дії сигналізації? Мабуть, кожен міг припинити дію системи – такі недопрацювання можуть зустрічатися в новій техніці. Ці дві красуні, либонь, також хотіли знайти систему, але не додумались до того, щоб витерти собою павутину в Шелдена за шафами», — промайнули думки, коли ніж, стовідсотково з подаруночком у вигляді рідкісної отрути, летів мені в обличчя. Я швидко сховалася за диваном, щоб виграти піщинку часу на роздуми. За мить зброя розпорола спинку дивану.
— А чому ти вважаєш, що Аммі – шестірка маніяка? – поцікавилась зі свого сховку Ліззі. Вірогідно, нудьга оповила її душу серпанком склерозу щодо небезпеки. Їй би так пострибати, як мені, ховаючись від смертельних атак. Звісно, я б уже давно знешкодила Аммі. Проте хочу ще розтягнути час. А якщо хтось із наглядачок скаже щось зайве?
— А що, ні? Можеш заперечити? — я несподівано вискочила із прихистку і жбурнула подушку у супротивницю. Аммі швидко розрізала мій своєрідний метальний снаряд так, що набивка просякла отрутою і розлетілася навсібіч. Якщо фірма Шелдена збанкрутує настільки, що її власнику ні за що буде купити засіб від молі, то він прекрасно зможе використати начиння з цієї екс-подушки. Думаю, моль точно потруїться і припинить своє нужденне голодне існування.
— Ми не працюємо на маніяка – ми працюємо на лорда-пере... — затнулася було брюнетка, але її перервала строгим окликом напарниця:
— Досить розголошувати цінну інформацію!
— Перевертня? – ніжно уточнила я, так само лагідно намагаючись збити невеличку люстру над головою Аммі за допомогою магії . Проте ця підступна шестірка помітила цей маневр, тому штовхнула мене на зустріч із люстрою, яка вже націлилась ввійти у вертикальне піке. В останній момент я встигла повалити і рудоволосу бестію на підлогу. Не знаю, хто злякався більше, але люстра скріпила наші і без того міцні обійми своєю аж ніяк не легкою вагою.
— Ви там живі? – із безпечного закутка відізвалася брюнетка. Я з горем пополам вилізла з-під люстри, трохи похитуючись піднялася і струсила з брюк штукатурку. З іншої сторони виповзла покректуючи опонентка.
— Здаєшся? – зі скепсисом у дієздатності Аммі поцікавилася я, – З вас інформація, а з мене корегування ваших спогадів, і ми розійдемось, як в морі крейсери союзних держав – без бою, – запропонувала я.
— Ні-за-що, – прохрипіла рудоволоса, дістала із кишені флакончик із зачарованого скла. Спорожнивши його одним ковтком, мабуть, вона відчула сили та енергію, адже щоки порожевіли і в очах з'явились іскорки гніву. Я впізнала дію відновлюючого зілля, яке зцілило її після падіння люстри.
— Аммі! Аммі! — крикнула брюнетка, – Не забудь про те, що не можна вбивати Діану! – попередила напарницю Ліззі.
— Я й не збиралась, – презирливо сказала суперниця, – Проте декількох хвилинок муки за непокору я не заберу в нашої знайомої. Настав час скористатися зіллям для особливого випадку.
— Ну, і жорстока ти, Аммі, – вирвалось у мене, адже наслідки після кількох хвилин дії незнайомого небезпечного зілля можуть бути фатальними, непоправними не тільки для людини, а й для жителя нашого світу.
— Я така, – хитро посміхнулась Аммі і пожбурила в мене флакончик, який швидко дістала з кишені, – Тепер ти дізнаєшся справжню силу нашого замовника! – в її очах клекотала безтямність і жага помсти одній невинній вогняній кіцуне.
— Хто твій замовник?! — крикнула я, – Вам потрібна моя смерть? Ви працюєте на маніяка? – намагалася дізнатися більше я.
— Ліззі тобі ж сказала, що ні, – наморщила носик Аммі. Я зрозуміла, що проґавила флакончик, який розбився в тридцяти сантиметрах від моїх ніг.
— Ми повинні зберегти твоє життя, а от стан твого тіла містера Р. не цікавить.
Я відчула підозріло знайомий запах зілля, якщо мої прогнози підтвердяться, то мені точно прийдеться не солодко. Я швидко відстрибнула в сторону в надії відстрочити час до неминучого та непоправного.
— Я обов'язково переможу тебе! — самовпевнено викрикнула я.