Глава 1

Я прокинулася від гучних звуків.

Це був незвичайний шум машин або дике волання Тіля Ліндемана, якого віддано й щиросердо шанує сусід.

Ні, це було щось інше, незвичне для мене й від того дивне.

Шум вітру, шелест листя, переспіви жайворонків…

Жайворонки?! Звідки жайворонки у вересні?

Від подиву я розплющила очі й втупилася в стелю.

Гарну таку. Високу, склепінчасту, прикрашену майстерною ліпниною, підкресленою золотими мазками. У центрі — величезна люстра, уся з прозорих блакитних кристалів. А між візерунків ліпнини, прямо навколо кріплення люстри, розташувалися картини.

Я підвелася на лікті, мимоволі зіщулилася, намагаючись збагнути, що там намальовано. І здивувалася ще більше. Здається, у мене ще й із зором щось не те…

Куди поділися мої рідні «мінус два»? Я з принципу окуляри не ношу, та і звикла вже жити трохи в тумані. А тут таке…

Подив змінився на хвилювання, коли погляд ковзнув нижче.

Дивна кімната. Занадто велика й помпезна, щоб знаходитися в стандартній квартирі. На стінах панелі із золотим орнаментом, між панелей — пілястри, прикрашені псевдокапітеллю зі складним візерунком. Одна стіна від підлоги до стелі взагалі закрита щільними шторами, які підозріло нагадують портьєри в театрі. Підлога вистелена гладкими плитами. Мармур? Дуже схоже…

Меблі теж химерні. Усі зі справжнього дерева, з тонким різьбленням, прикрашені емаллю й різноколірними камінцями.

Дальній кут відділений ширмою, і всюди, куди не кинь оком, повторюється один і той же малюнок. Дракони. Сотні крилатих ящерів у різних позах.

Куди я потрапила?

Події вчорашнього дня навалилися так несподівано, що я зі стогоном впала назад у ліжко.

А чи вчорашнього?

І що за маячня мені примарилася, що я народила?

Відкинувши щільну ковдру, швидко обмацала живіт.

Дідько! Він нагадував здуту кульку.

Уже слідом за цим прийшло розуміння, що між ніг у мене щось лежить.

Стримуючи переляк, підвелася на ліжку й задерла сорочку, яка більше нагадувала саван. Так і є, хтось поскупився мені на прокладки. Проте на ганчірки розщедрився, запхав під мене пів простирадла!

А ще я погладшала та придбала ямочки на стегнах. І шкіра стала набагато білішою. Куди подівся мій чорноморський загар?!

Ситуація здавалася настільки абсурдною, що я не стрималася й захихотіла. Й одразу відчула, як усе тіло починає тремтіти. Напевно, це шок…

Рипнули двері між пілястрами.

Я здригнулася, швидко обсмикуючи поділ. Вчепилася руками в ковдру й натягнула до самого підборіддя. Ошелешеним поглядом втупилася в незнайомку у дверях.

— Ваша Світлосте, вам ще рано вставати. Пологи були важкими, ви втратили багато крові! — закудкудакала жінка, наближаючись до мене.

На вигляд їй років сорок. Пишна, круглолиця, у довгій коричневій сукні з фартухом. Волосся прибране під білосніжний очіпок із гострими вушками.

Очіпок?!

— Що відбувається? — я судомно стиснула край ковдри. — Де я?!

Хотіла сказати це голосно й чітко, але голос підвів, тож вийшло досить жалюгідно.

— Як де? — здивувалася незнайомка, розгортаючи поруч зі мною бурхливу діяльність. — Звісно ж у себе в покоях! Ох, і налякали ж ви нас, пані. Ми за душеньку вашу всім замком молилися! Боялися, що ви теж того… як інші…

Інші?

Це слово віддалося в душі холодком.

Жінка підозріло шмигнула носом і швидко утерлася. Потім попрямувала в протилежний від ліжка бік, де стояла горезвісна ширма. Смикнула якийсь шнурок, ширма зібралася в гармошку, і за нею відкрився краєвид на величезну ванну. Білосніжну, з бронзовими ніжками у вигляді левових лап. У мармуровій стіні над ванною тьмяно поблискували знайомі вентилі. Я такі бачила в бабусі. Чи то бронзові, чи то латунні.

А ще там було дзеркало. Овальне, у важкій рамі з завитками. І таке старе, що поверхня його покрилася патиною.

Мені страшенно захотілося зазирнути в нього. Немов там на мене чекає щось важливе.

Жінка покрутила вентилі, і з товстого короткого крана у ванну хлинула вода.

— Ось так, — пробурмотіла незнайомка, пробуючи воду, — зараз я вас гарненько помию. Якраз учора Ейран повернувся, привіз із собою цілителя зі столиці. Той немовля оглянув, прописав якоїсь травички та до вас зазирнув. Сказав, що вам потрібно берегтися від цих, як їх… — вона на хвилину замислилася, немов намагаючись щось пригадати, потім радісно усміхнулася, згадавши складне столичне слово. — Стресів! Ось! Свіже повітря, прогулянки, спокій. І ванни розслаблювальні порадив. Ну, цього добра в нас хоч греблю гати, а ванну з лавандою й м’ятою я вам зараз влаштую!

Поки вона теревенила, мої очі ставали все ширшими й ширшими. А душа здригалася від підозри, що ні, я не сплю й не марю. І все це відбувається в реальності.

Здається, мене переплутали з кимось. Або, як варіант, я сильно вдарилася головою й забула частину минулих подій.

Ще жевріла надія, що все це розіграш. Але вона швидко слабшала.

Жінка поставила у ванну маленьку табуретку й попрямувала до мене.

— Підіймайтеся, пані. Давайте-но я вам допоможу.

Я мовчки підкорилася. Помитися і справді дуже хотілося. Тіло погано слухалося, а шкіра була вологою й липкою. До того ж я вирішила поки помовчати та обміркувати події. Насамперед потрібно з’ясувати, куди я потрапила.

А ще в голові настирливою мухою дзижчала думка, від якої я не могла відмахнутися.

У мене є дитина. Я матір…

І я не збагну, як до цього ставитися.

***

Митися, сидячи на табуретці, було зовсім не тим, що я уявляла за слова «ванна». Балакуча незнайомка, яка, як виявилося, була моєю нянькою і приїхала зі мною сюди з рідної домівки — чого я, хоч убийте, не пам’ятаю! — обережно поливала мене з глечика теплою водичкою.

За спиною в мене дві молоді дівчини в тих же безглуздих очіпках і сукнях із фартухом перестилали ліжко і збивали перини.