Глава 2.

Я опустила очі в тарілку і прикусила губу. Розумію, що чим довше я буду тягнути з відповіддю,тим цікавіше йому буде.

До цього всього ще вона має бути конкретною і не викликати зайвих питань. Бо чим дальше він буде мене заганяти в кут,тим гірше буде з нього вибратися.

-Я просто скучила по рідним місцям. Тим паче, що тут я можу бути тільки поруч з тобою,як я розумію?-переводжу очі на нього.

Я хочу побачити чи мені повірили. Проте,ні. Не тільки не повірили,але й зовсім не сподобалося.

-Тільки зі мною,-цідить крізь зуби.

Чомусь хмикаю від цього. Він настільки самовпевнений, що стає і лячно, і смішно водночас. Хочеться просто піти йому наперекір ось так, щоб провчити.

-А чого тобі взагалі потрібна дружина на півроку?-приймаюся за десерт.

Не те, щоб я його дуже хотіла,але потрібно чимось зайняти руки. Тому що,я зараз буду м'яти скатертину, що все зіпсує і попалить мій справжній душевний стан.

-Я вирішив піти у політику,а там без ідеального особистого життя просто неможливо,-робить ковток вина.

Бачу, що і він не має апетиту. А начебто говорив зворотнє.

-І кращої кандидатури ніж я не найшлося?-підіймаю брову.

Не може бути, щоб заради цього він мене покрикав під вінець.

-В мене не так багато часу,-не вдається до пояснень.

-І через це ти згадав про мене. Дивно,-усміхаюся.

Чомусь і я зовсім йому не вірю.

-Слухай, якщо тобі щось не подобається,то двері там,-втомлено потирає очі.

А я вже сита його зухвалість і негативом, що постійно ллється в його сторону.

-Не подобається,-встаю на нього і рішуче йду до виходу.

Сподіваюся, що Еля ще не встигла все перенести. Бо я таки даремно приїхала. Цей власник ніскільки не змінився,а я варта кращого. 

-Стій,-чую ззаду,але я не збираюся його слухати.

Я уявляла все трохи інакше. Невже те, що я вимагаю банальної поваги йому так не подобається. Раз так,то хай котиться до ще якогось покидька, який продасть йому непотрібну донечку.

Я бігла наверх по сходах і вся кипіла люттю. Мене підганяло вперед те, що я почула ззаду себе кроки.

І все-таки він мене наздогнав.

-Вибач,я переборщив,-хапає мене за руку.

-Ні це я переборщила,коли сюди приїхала. Пусти мене,-повертаюся до нього обличчям.

Важко дихати,бо біг і все інше.. трохи крутиться голова. І....

Наші губи мимоволі з'єднуються в поцілунку..

Все відбувається занадто хаотично. Речі летіть на землю і відкривають дорогу до такого бажаного тіла.

Все.... поцілунки, дотики..наповнені дикої жаги. Він підхоплює мене і впирає у стіну,розсунувши мої ноги.

Я міцно тримаюся за його плечі і вкриваю його шию поцілунками. Кусаю за кінець вуха і хочу, щоб він найшвидше ввійшов в мене.

Щоб той вогонь,що палає поміж ніг нарешті заспокоївся.

Нарешті відчуваю близьку твердість і те,як вона просковзує  усередину. Одночасно вибиваючи з моїх легень усе повітря. Все так неправильно і занадто пристрасно.

Він рухається в мені занадто швидко. Ми трахаємося занадто відчайдушно,наче востаннє. 

На останніх рухах я зриваю собі горло і подаюся вперед. Сподіваюся, що ми зараз не рухнемо донизу, перебиваючи усю насолоду болем від зіткнення.

Хоча в цю мить все повністю байдуже. Не має ні наслідків,ні муків совісті,ні десяти років,що пройшло між нами.....

Проте,все в світі має властивість закінчуватися. На жаль, постійного двигуна ще ніхто не придумав. Так чи інакше все в всій час перетворюється на попіл і відходить в небуття. Великі історії кохання завершуються,а цвіт вишні, який був настільки прекрасний,що не можна було відвести очей, в один день опадає.....

Хоча не варто за цим шкодувати. Тому що,воно всеодно залишає свій слід або перетворюється у щось більш красивіше. Наприклад,у червоні та терпкі плоди,які так схожі на присмак до самого кохання.

Саме так і сталося після нашого недовгого перемир'я. Пристрасть переросла знову в невизначеність,а можливо і страх відкрити своє серце та навіть душу.

Саме боязнь бути відкинутим і не затребуваним змушує двох закоханих катуватися поодинці. І тільки інший страх - втратити назавжди, може його пересилити.

Дмитро обережно опустив мене на підлогу. Серце нарешті втамувало свій стукіт і вирівнялася дихання. В той момент я не відчувала сорому або того, що зробила помилку.

Я завжди собі казала, що не варто шкодувати. Бо саме в той момент я так хотіла і зробила. Я буду сама себе судити і Всевишній.

Підіймаю сукню з підлоги,але не збираюся нею прикриватися. Що він вже там не бачив. 

-Я піду, надобраніч,-кажу єдине, що приходить в голову.

Але вслід мені нічого не відповідають. Відкриваю двері і заходжу нарешті в свою кімнату.

Кидаю сукню на ліжко і прямую в душ. Якщо не мені залишиться його запах,то я точно не засну.

Вмикаю воду і довго стою під струменем гарячої води. День був занадто емоційним.

І ми так нормально й не поговорили.

Виходжу з душової кабіни і закутуюся в халат. Мене чомусь трохи трусить. Зараз би не завадив гарячий чай або ж ще келих вина.

Правда, свої плани доведеться відкласти. Тому що,в спальні мене очікує сюрприз. Дмитро Сергійович власною персоною, який по-господарськи влігся на моєму ліжку.

-Ти ще щось хотів мені сказати?-здивовано запитую.

Якщо він хоче продовження,то його не буде поки ми нарешті нормально не поговоримо.

-Так,-стежить за тим,як я йду до ліжка. Як витираю рушником волосся.

Здавалося, що я направляюся до пастки,де на мене чекає хижак. Проте,я вже сказала, що спочатку розмова.

-Кажи, що хочеш і йди. Бо я планую лягти поспати, день був важким,-кидаю рушник на крісло і прямую до ліжка.

На своїй території я почуваюся спокійно. Не накиниться він же на мене.

-Завтра нас розпишуть. Чи ти хочеш грандіозного весілля?-запитує.

-Ні,це зайве,-хоча я,як і кожна жінка, мріяла про гарне весілля.

Проте, весь цей фарс навіть уявляти не хочеться,не те, щоб ще пережити.