Глава 4.

Ввечері я сіла на дворі під невеликим навісом. За день я добряче набігалася,але зате була спокійна за неділю. На завтра залишилося небагато. І навіть в суботу залишиться час на себе.

Я маю виглядати розкішно,як і потрібно для жінки такого чоловіка. Серце злітало в грудях,наче ластівка.

Я чомусь вірила, що все буде добре. Тому,чекала Дмитра на вечерю і навіть не думала сумувати. В думках я вже обрала сукню, туфлі та зачіску.

Думаю, що йому сподобається,а до інших мені байдуже. Цікаво,чи запросив він до нас Ксеню з Святославом. О це вже доля вміє зводити людей.

На обличчі сіяє усмішка. Я безтурботно стаю на ноги і хочу йти до будинку.Стало трохи прохолодно. Тому,я вирішила зачекати свого чоловіка у вітальні.

Правда,ще не знала, що не дочекаюся..

Я зайшла в будинок і почула, що на територію під'їхав автомобіль. Захотілося різко побігти назустріч Дмитру, але я стримуюсь. Ми ще не дуже визначилися щодо наших почуттів.

Тому,я не хочу видавати себе раніше часу.

 Сідаю за стіл, який починають накривати дівчата. Я сказала їм, щоб вечеря була готова у будь-яку мить.

Звук дверей змушує пропустити удар серця,але на обличчі я зберігаю непорушність.

Натомість же у кімнату заходить не Дмитро,а його адвокат. Чесне слово,я вже остерігаюся кожного його приходу. І якщо чесно,є за що..

-Доброго вечора,пані Тетяна.. хоча його так важко назвати,-каже він якось стурбовано і не наважується зайти вглиб кімнати.

-І вам. Я не розумію, про що ви кажете,-встаю на ноги і прямую до нього.

Опиняюся зовсім поруч. Але на його обличчі вагання.

-Та кажіть вже,що сталося. Щось з Дмитром.. Сергійовичем?-раптом здогадка випливає в голові.

Неприємне відчуття торкається серця,наче черв'як,що непомітно підповз.

-Так.. Дмитро Сергійович..він..попав в автокатастрофу,-слова б'ють,наче молотом у голову.

На секунду я забуваю,що потрібно дихати. Там де стою так і сідаю на підлогу.

Але мене швидко підіймають на ноги.

-Він живий?-відчуваю,як сльози підходять до горла. Десь розбивається посуд.

Всіх стривожила новина, що стосується господаря будинку.

-Так,-всього лише три букви. Однісіньке слово,що повертає мене до життя.

Я забуваю про все і відчуваю, що ще не все втрачено.

Нашому щастю ще бути.

-В якій він лікарні?-швидко запитую.

Я зараз же маю бути біля нього.

-Послухайте, зараз..

-Я вас запитую в якій він лікарні,-підвищую тон.

Мені байдуже, що вже пізно і що це не має сенсу,бо він може бути без свідомості. Я просто маю бути поруч і з ним.

-В приватній імені Вернадського,-здається.

-Добре,по дорозі розкажете, що хотіли,-на ходу накидую на себе куртку.

Зараз важлива кожна секунда..

Ми сіли в автомобіль і вирушили до лікарні,яку вказав адвокат Дмитра.

Я теребила в руках кінець своєї куртки і ніяк не могла оговтатися. Жахливі думки,одна за одною,навідували мене і ставало дедалі страшніше.

-Кажіть те, що хотіли в будинку,-раптом нагадуючи, запитую.

Можливо хоч це допоможе трохи відволіктися поки будемо їхати.

-Я хотів з вами поговорити про бізнес Дмитра Сергійовича,-починає він.

-Для чого?Я ж в цьому нічого не тямлю. Дмитро Сергійович поправиться і продовже всім займатися сам,-не розумію чому розізлилася.

Просто я навіть не можу допустити думки, що він не..Ні,не можу цього сказати і в думках.

-Зрозумійте мене правильно. Я не хочу нічого загадувати. Просто бізнес Дмитра Сергійовича потребує постійного нагляду і присутності. А також підпису важливих документів,-починає пояснювати.

-А я тут до чого?-не розумію і далі.

-Ви як жінка Дмитра Сергійовича набули частину акцій його фірми. Що стосується права підпису,то його вам надано,-вже доступніше.

-А чому я про це нічого не знаю?-чомусь всеодно злосна.

-Цього мені не відомо. Проте,я мав вам повідомити все. Вибачте,що в такий час,-спокійно говорить.

-Нічого,-нарешті заспокоююсь.

-То ви готові будете тимчасово очолювати справу Дмитра Сергійовича?-запитує.

-Так..-кажу,але вагаюся.

Проте,всі сумніви зникають, коли ми опинилися на місці. Я все зможу і все зроблю. Тільки аби він жив. Навіть і не зі мною,але жив..

Швидко вискакую з автомобіля і біжу до лікарні. В приймальні фактично налітаю на чергову жінку, лякаючи її своєю появою.

-В якій палаті лежить Мазур Дмитро Сергійович?-я не впізнаю свій голос.

Він був не моїм. Здавалося, що він був божевільним. Хоча кого в лікарні таким здивуєш. Вірю, що бачили вони ще не таке.

Проте, зараз мені до цього байдуже. І натомість мене жахливо бісить цей спокій в її діях.

-Доброго вечора, панночко. А ви хто йому приходитесь?-тихо запитує, повільно знімаючи окуляри.

Напевно, якщо б я була зараз в уповноваженому стані,то б помітила її втому. Проте,моє самопочуття було далеко іншим.

-Я його дружина,-відповідаю більш спокійно,але все ж дуже голосно.

-Добре. Я проведу вас до його лікаря,-виходить до мене і починає йти вверх по сходах.

Я ж мовчки біжу за нею. Мене почало відпускати,але не стало легше. Трохи трусило і кожен наступний крок давався все важче і важче.

Тим часом,чергова підійшла до якогось кабінету і постукала. Далі відкрила двері і сказала:

-Віктор Миколайович,до вас панні Мазур.

-Заходьте,-вже звертається до мене.

Скоріше всього, що він мене чекав. Або ж просто добре відоме прізвище...

-Доброго вечора,-я повністю заспокоїлася потрапивши в ці стіни.

Чомусь собі подумала, що тут його точно врятують. Він молодий і здоровий, тому, має швидко одужати.

-Доброго вечора, пані Мазур,-звертається до мене Віктор Миколайович.

-Просто Тетяна,-згадка мого нового прізвища трохи зараз мене хвилює.

-Добре, пані Тетяно. А я Віктор Миколайович. Ми з вами не знайомі,-встає він і прямує до мене.

-Так,ми нещодавно одружилися,-не хочу зараз нічого.

Ні пояснень щодо нашого з... Дмитром життя. Ні правил етикету. Я просто хочу дізнатися,як він і коли я можу до нього піти.