Глава 5.

Як пройшла моя промова я добре пам'ятаю. Все було на висоті. Я говорила щиро і відверто,що сподобалося акціонерам.

Мені навіть щиро усміхалися. А далі.. Далі все,як в тумані.

Я поспішала в лікарню до Дмитра. Сподівалася, що він прокинеться і розділить зі мною мій тріумф. Я б заспокоїла його тим, що все буде добре.

А так і буде,я не сумніваюся. Але все-таки,що сталося потім.

Я сідала в авто чи то виходила з нього. В мене крутилася голова. Можливо від голоду або пережитого хвилювання.

Ще було трішки спекотно. Отже,що. Я втратила свідомість. Проте,я ж можу свідомо думати.

Тобто,і очі відкрити можу. Так я і зробила. Виявилося, що це доволі просто. Я відкрила очі і зрозуміла, що таки потрапила до лікарні.

Добре, що тут,де мене швидко привели до тями. А може і ні. Бо збоку від мене сиділа.. Ксеня.

-Привіт,-здивовано кажу їй. Вона ж повертає свій погляд на мене.

-Привіт. Як ти?Так нас налякала,- в її очах тривога.

-Не знаю.. відчуваю себе чудово,-знизую плечима.

Напевно,просто від голоду і хвилювання. Тим паче, враховуючи те, що сталося за останні дні. Тут можна спокійно втратити свідомість.

-Сподіваюся, що так і буде. В тебе взяли аналіз крові,-повідомляє вона.

-Навіщо?-недовірливо дивлюся.

-Та просто, щоб перевірити чи все в тебе впорядку,-відмахується Ксеня.

-Ясно.. Слухай,ти не знаєш..як там..

-Дмитро ще без тями. Я була в нього,-сумно відповідає.

-Чекай,ти знаєш його?-вкотре дивуюся.

-Так, він хрещений моєї доньки,-відповідає.

-Нічого собі,-усміхаюся.

Навіть не думала, що таке буває.

-Знаєш.. спочатку він мені не сподобався. Але потім виявилося, що він дуже хороший,-раптом робить заяву Ксеня.

-Так, знаю. Точніше про нього не сказати,-трохи поникаю.

Так шкода, що він не зі мною зараз.Раптом в палату заходить лікар.

-Доброго дня, пані Тетяно. Ви нас добряче налякали,-бадьоро звертається Віктор Миколайович.

-І вам. Що ж зробиш,стрес,-відповідаю.

-А тут я не згоден. Скоріше всього, що гормони,-усміхаючись каже.

-До чого тут гормони?-перепитую.

-Ні до чого,а до кого. Ви вагітні, тому, вітаю вас..

Як ви розумієте,у мене пропав дар мови. Я була настільки ошелешина цією новиною,що забула про все на світі.

Мені хотілося водночас кричати,а з іншого боку - мовчки радіти своїм несамовитим щастям. Відтепер я знала, що все буде добре.

Мимоволі кладу руки на свій живіт. Неймовірно..у мені росте маленьке життя.

Цікаво,це дівчинка,а може хлопець.. Моя дитина..

-Я тебе вітаю!-першою відходить від шоку Ксеня і кидається до мене з обіймами.

Далі різко застигає в міліметрі від мене.

-Лікарю,а їй можна ходити і тому подібне?-серйозно запитує.

-Так, звісно. І взагалі,ви можете бути вільні,-каже і виходить з палати. Вочевидь зрозумівши, що він тут зайвий і не до нього зараз.

Ксеня ж тільки цим користується і таки починає мене міцно обіймати.

Навіть не знаю,хто з нас більше радіє цій новині. Оскільки,вона виглядає не менш щасливою,ніж я. 

Проте,з такими темпами Ксеня мене просто задушить.

-Не маю чим дихати,-шиплю.

-Ой,вибач,-так само швидко відліплюється від мене.

-Нічого,-усміхаюся.

Я ще досі перебуваю у ейфорії. В моїй голові безліч питань і планів на майбутнє. Але все це має зачекати.

Тому що, спочатку я маю повідомити про це щастя татусеві. Напевно,ви вже здогадалися, що це Дмитро.

Так,це він. Я не пила ніяких пігулок і ми не використовували презерватив. Не знаю,чи хотів він дитину.

Можливо, сподівався, що всю контрацепцію я візьму на себе. Проте,я нічого не робила, щоб запобігти вагітності.

Навіть не думала про це. Може я намагалася хоч якось зберегти частинку чоловіка, який посягає в моєму житті велике значення.

Або ж сподівалася, що дитина нас нарешті об'єднає. Тепер же,коли під моїм серцем б'ється ще одне,я зрозуміла, що все це дурниці.

І що я люблю цю крихітку найбільше у світі. Хай все йде,як хоче. А я спокійно стану мамою і це щастя буде зі мною усе життя.

І його в мене ніхто і ніколи не забере..

Я розпрощалася з Ксенею, але додому не поїхала. Натомість, пішла знайомою,але тричі проклятою дорогою,що вела до палати Дмитра.

Моя серце раділо і водночас кровоточило. Я знала, що він побачить нашу дитину. Знала, що буде щасливим.

Проте, уявлення не мала,як сказати йому про його травму. Точніше,я знала, що підніму його на ноги.

Дива трапляються. І бляха ми на це заслужили. Нам вині небеса це диво і ми його отримаємо.

Відкриваю двері і бачу його. На жаль,все такого ж непорушного.

Правда,він все-таки виглядає краще,ніж було. Чомусь крадуся навшпиньки,як злодій і легко цілую його в чоло.

Далі нахиляюся до вушка.

-Довго не спи,бо ти скоро станеш батьком..

Цілую ще раз і таки їду додому. Зараз потрібно більше відпочивати і для цього потрібно ночувати вдома. А ще почати нормально харчуватися і побільше гуляти.

Через тиждень вночі мені зателефонували і сказалт, що Дмитро прийшов до тями. Я одразу ж кинулася до нього. Проте, проблем від цього не поменшало.

Таки happy end десь застряг у заторах..