16

Катя.

 Підходячи до своєї кімнати я була виснажена але водночас збуджена. Стільки нового дізналась перебуваючи тут. Казка краща за мрію. Така рада, що в  мене є магічна сила. Завжди про ню мріяла.  Я маг, як же це круто… Хочу пошвидше стати першокласним магом. Мені дуже подобається навчатись тут. Це не в приклад цікавіше за університет.

 Університет. Щойно згадала за нього  і подумала про батьків. Як я можу забувати про них... Так, тут цікаво але мої рідні. Як вони там? Я жахлива донька. Як я хочу дізнатись, як вони…

 Дівчина сповільнила крок, спина ледь помітно згорбатилась, голова зовсім опустилась, а по щокам пробігли сльози.

-Камінь істини!

 Вигукнула дівчина вирішення своїх проблем. Очі загорілись надією, а ноги розвернувшись йшли так швидко, що майже бігли.

 -Зараз я все дізнаюсь! Чому одразу про нього не подумала?

 Я наче навіжена забігла  в кабінет короля, повністю забувши постукати, та нікого не було. Де він? Шафа. Де ж дверка з якої він  дістав камінь істини. Пробую відкрити але жодна з дверцят не піддається. На столі був якийсь ключ. Тільки взяла його в руки, як чую:

-Щось шукаєш Катаріно?

Стало так соромно, що аж сильно захотілось зникнути. Що він міг подумати… Але згадавши про батьків з’явилась рішучість.

-Так, камінь істини.

-Що ти хочеш з ним зробити?

От тут я впала в ступор. Йому ж не розкажеш… Та і які наслідки це все матиме. Що придумати?

-Дещо хочу побачити.

-Що саме?

-Вибачте але я не можу вам сказати. Це особисте. 

-Зрозуміло. 

 Король Дешир зняв ключ, що висів в повітрі поруч шафи.  Він відкрив одну з дверцят та залишив ключ всередині.

 І як я могла не побачити ключ. Мій погляд явно передав подив, тож король сказав:

-Ти можеш користуватись ним коли захочеш але лише для себе. Ні для кого іншого, це важливо. І не винось його. Камінь ваша сімейна реліквія, в важкі часи він служить як  дуже сильний артефакт захисту. Якщо він потрапить не в ті руки або зникне з палацу, то безпека жителів буде під загрозою.

-Я берегтиму його!

-Сподіваюсь на це. Отже щоб побачити те, що хочеш приклади руку до каменю, закрий очі і подумай про те, що цікаво. Якщо щось не зрозумієш звертайся.

-Дякую!

-І Катаріна, не розповідай нікому, що бачиш. А краще всього взагалі про камінь. Про нього ніхто не має знати.

-Добре.

-Це серйозніше ніж ти думаєш.

 З цими словами  чоловік покинув свій кабінет.

 Слова короля Дешира мене налякали. Невже цей камінь настільки важливий? Так,  в моєму світі йому б не було ціни але ж тут магія на кожному кроці. Гаразд треба робити, що задумала.

 Я доторкнулась рукою до каменю, він засвітився жовтим. Закрила очі і уявляю перед очима батьків. Від емоцій потекла одинока сльоза. В думках промовляю: “Хочу побачити, що з моїми батьками”. Нічого не відбувається. Зосереджуюся. Повторяю прохання. Нічого. Чому? Що не так?

-Кров! - розгублено і водночас зконцентровано викрикує Катя.

Хаотично шукаю чим можна проколоти руку. 

-Не бійся просити допомогу. Я хочу бути тобі другом. - прозвучали слова короля, що вибили Катю остаточно з колії.

 Поруч мене стоїть  король Дешир. Його очі такі втомлені, наче всі тягарі світу на його плечах, саме ж тіло стоїть рівно, гордовито. Так і не скажеш, що цей могутній чоловік далеко не молодий, маючи таких дорослих синів.

-У мене не виходить.

 З сльозами в голосі, засмучено промовляю я.

-Що ти хочеш побачити?

-Батьків.

-Що саме?

 Я опустила очі до низу, дивлюся в підлогу. І до мені дійшло... Тут батьки Катаріни померли. Якщо камінь мені і покаже, то її батьків. Може тому він мені і не показував?

-Як тебе звали?

 Я витріщила очі.

 Король Дешир же уважно дивився на мене. 

-Не бійся. Я все знаю. Розповідай.