Глава 21

- Яке ви відношення маєте до фірми , адже на скільки мені відомо там інший директор , а ви не маєте ніякого відношення до нього - навіть не знаю свідки в мене з'явилась   сили вимовити ці слова , адже до тепер я б не наважилась на таке .

- Дитинко , як не маю , я дочка Ілони Вікторівни - від її слів я мало не знепритомніла .

- Як дочка ? - ці слова даються мені дуже важко , але все-таки я мала знати правду .

- Ти що взагалі дурна , чи просто її вдаєш ? - викрикує вона .

-  Добре , якщо ви  справді рідна дочка Ілони Вікторівни , то чому про вас ніхто нічого не знає , і чому ви жодного разу разом не з'являлися на людях ? - ставлю запитання їй.

- А це вже не твоя справді - отже вона ще щось приховує , і саме це мені потрібно дізнатись .

- Добре , то ви можете мене відпустити ?  - ставлю їй запитання .

- Ні , мої люди ще не перевірили все - строго вимовляє вона .

-  А я що винна , що вони працюють повільно - обурено відповідаю і розумію , що перегнула палку ., адже я  у її владі , а я зробити  нічого не можу .

 - Ще одно слова з твого рота і ти взагалі не вийдеш звідси живою - голосно вимовляє і виходить з приміщення . Чоловік одразу зачиняє двері і в кімнаті знову стає темно . Пройшло, мабуть, декілька годин і за цей час я просто промерзла до кісток , мої зуби цокали , а від того , що кімната була пуста , то звук посилювався .

Двері різко відчиняються і знову входить ця Альбіна і інший чоловік .

- Ну що ж , я приємно здивована - монотонно промовляє вона .

- І чому ж ? - запитую і розумію , що можу просто знепритомніти від переохолодження , тому вирішую не витрачати свої сили на неї.

- Мої люди все перерили і ти справді сказала правду - від її слів мені стало легше , адже розуміла , що вона могла запросто мене вбити .

- Олег відпусти її - наказує вона охоронцю і той наближається до мене . Розмотує мотузки на ногах , а потім і на руках . Повільно починаю розправляти свої кінцівки , бо вони настільки затекли , що перші хвилини я взагалі не відчувала .

- Відвези її в бік міста і при першій зупинці залиш її - строго відповідає Ілона і просто виходить з кімнати .

- Підіймайся -  чітко вимовляє чоловік , а коли розуміє , що я не можу цього зробити , просто бере мене на руки , я розумію ,що зараз вдіяти щось не можливо , тому просто тихо сиджу , але мої тіло сильно труситься і чоловік розуміє це .

-  Не бійся , я тобі нічого не зроблю - тихо відповідає і я розумію , що це те ті два амбали , які викрали мене , а чоловік . який потрапив в тенети Альбіни , але через фінансове становище змушений працювати на неї .

Чоловік виносить мене на двір і я розумію , що там ще холодніше , дощ швидко намочує нас . Через те, що на дворі ніч , то я нічого не бачу , але чоловік впевненою ходою прямую , через кілька кроків він зупиняється поряд з машиною , ставить мене на ноги , однією рукою відкриває двері на автомобілі , а іншою тримає мене за талію . 

 Допомагає сісти мені в автомобіль і сам займає місця водія . мушу визнати , що він вправно веде автомобіль , не дивлячись на те , що на ньому можна їзди доволі скоро , він повільно веде автомобіль .

- Чому ви працюєте на Альбіну ? - несподівано запиту в нього .

- Це не твоя справді - строго вимовляє він .

- Так , не моя , але ви працюєте не зі своєї волі - чітко вимовляю - Вам просто потрібні гроші , але ви потрапили в тенети Альбіни , і тепер вона не дозволяє вам покинути роботу , скажемо так вона вам погрожує - закінчивши свою розповідь , обертаюсь і дивлюсь на реакцію чоловіка і розумію , що я таки права .

- Звідки ти це все знаєш  ? - запитує він .

- В мене просто дар таки , дізнаватись про людину все з першого погляду - вирішила пожартувати .

- Добре , тоді будемо вважати , що я повірив тобі - з усмішкою промовляє .

- Але я все-таки права ? - ставлю знову те запитання , адже хочу дізнатись правду .

- Права - тихо відповідає він .

-  Ви не слухайте її погроз , а просто покиньте цю роботу - дивлячись у вікно відповідаю йому .

- Ти не розумієш , в мене мама важко хвора , мені потрібно гроші , і швидко - майже викрикує він .

- Тобі можете влаштуватись до мене на роботу , не переймайтеся , мені просто потрібен охоронець і надійна людина - раптово вимовляю і розумію , що хороший охоронець мені не завадить .

- Звідки  в тебе гроші будуть мені платити , тобі на вигляд вісімнадцять . можливо дев'ятнадцять - чітко вимовляє вона .

- Мені і стільки нема - тихо відповідає .

- Ото ж - з усмішкою промовляє .

- Але я не жартую - чітко вимовляю.

-  Я  подумаю - відповідає .

- Запишіть мій номер  - вимовляю і чоловік дістає всій мобільний , я беру його пристрій і записую .

- До речі  , ось твій телефон - промовляє і дістає з кишені сій смартфон .

- Дякую - відповідаю і автомобіль зупиняється поряд з зупинкою міського транспорту .

- Я б міг відвести мене додому , але вона чітко бачить моє місцеперебування - промовляє .

- Не переймайтеся , і дякую за те , що хоча б не покинули мене серед дороги - тихо промовляю - можна в вас ще дещо попросити ? 

- Це залежить від того , що ти попросиш _ відповідає чоловік .

- Можете позичити мені кілька купюр , щоб дібратись до дому ? - обережно ставлю запитання , адже розумію , що він не повинен мені допомагати .

- Так - відповідає і простягає мені купюри .

- Дякую - вимовляю і виходжу з автомобіля . Через те, що дощ ще всі йшов , то зробивши кілька кроків , я знову промокла до нитки .доки я роздумувала , як дібратись до дому , автобус зупинився навпроти мене , і я не вагаючись зайшла всередину , запитала , чи можу я дістатись на потрібний мені адрес , і водій пояснив мені , що спочатку я маю пів години їхати на автобісі , а потім ще п'ятнадцять хвилин ходи пішки . Доки я перебувала у своїх роздумах , то і побачила свою зупинку , потім впізнала своє місцеперебування і швидко побігла в бік свого будинку . Як тільки підійшла ближче , то помітила , що в моїй кімнаті включене світло і це мене налякало , адже вдома я сама , а тітка Оля вже давно пішла . Швидко проходжу кілька метрів і опиняюсь перед своїми дверима  , розумію , що двері мені ніхто не відкриє , але свої ключей в мене також немає , адже залишила їх в сумці на роботі . Раптово згадую про нашу з татом схованку . Біля великого вазона тато заховав ключі та сказав , що якщо щось станеться , то завжди цими ключами я зможу  відкрити будинок . Швидко біжу до вазона і рукою намацувати те саме місце і справді ключі там досить є , але мене дивує , що там ще один ключ , але від чого він . Я точно пам'ятаю , що тато клав бути  тільки один . беру обидва ключі та прямую до будинку , швидко відчиняю двері та заходжу в приміщення . Повільно підіймаюсь сходами та розумію , що зараз мене трусить не від холоду , а він того , що мені стає страшно , можливо Альбіна дізналась правду  і таки захоче мене позбутись .