IV

- Доброго дня, - стримано привітався юнак. 
- Доброго... – пролепетала збентежена дівчина. 
- О, а в нас тут замовлення! Треба  вікна зробити, - звернувся до матері батько. – З наступного тижня вже і почнемо. 
- Добре, дякую Вам, ми вже підемо. - сором'язливо підвівся парубок і поспіхом рушив до виходу. 

   Марія все ще стояла біля дверей, і в самому порозі мимоволі глянула на нього. Так, він дивися на неї. І цей погляд був досить дивний. Степан на неї так не дивився ніколи. Вона не могла сказати точно, чи був це подив, чи що інше. Він ніби просто роздивлявся її, так уважно, щоб не пропустити жодну деталь, жодну дрібницю, щоб запам'ятати її риси за ці кілька секунд. 

   Пізніше за обідом розповіли батьку історію зі Степаном. 
- Ну й нехай. Добре, що гроші повернула. – махнув він рукою, і від його слів Марії остаточно полегшало. – Я на днях закінчу свою роботу, і треба буде змайструвати вікна цьому хлопцеві.  Мені потрібен помічник, бо там роботи багато. Треба буде зняти мірки. Хай хтось із хлопців вирадиться, щоб зі мною поїхати.  

   Брати переглянулись і щось там почали планувати. Мати заходилась накривати на стіл, доньки допомагали їй, а батько сів на лаву і почав креслити маленьким огризком олівця ескізи столярки, щоб замовнику було з чого вибрати.  

   Після обіду Марія із сестрою пішли в сад, що тягнувся десь із півкілометра прямо від хати. На одному з дерев, будучи ще дітьми, вони із братами зробили собі гойдалку, схожу на гамак, але сплетену із товстої висушеної лози. Щоправда, раніше вони майже всі поміщались у ній, а зараз місця вистачить хіба що двом. 

   Ось і тепер дівчата пішли відпочити туди в затишок, подалі від пекучого сонця. Крони яблунь та черешень густо схилялись донизу, проте верхівки декотрих уже починали рудавіти. Жовті лимонні яблука з тріском падали додолу, розбиваючись та розбризкуючи по траві солодкий сік.  
   Дівчата вмостились на гойдалці, лігши в різні боки, так щоб могли бачити одна одну. Марія примружилась – сонячний промінь бив прямо в очі. 
- Не хочеш помінятися? – хитро усміхнулася вона до сестри. 
- Ні, аж ніяк! – засміялася та у відповідь. 
- Ну тоді я спати, - демонстративно закрила очі Марія і відкинулась назад. 
- Ти ж не думаєш, що це випадково вийшло? – звернулася до неї сестра. 
- Що саме? 
- Ну цей хлопець прийшов не через вікна, я думаю. 
- Аа... – Марія підняла руку, що прикривала очі, зі свого чола. – Та ти що! Просто так би він не йшов бозна відки. Він же не з нашого села, це точно. 
- Він точно в тебе закохався, я тобі кажу!  
- Бо тобі так хочеться,  мабуть... – крізь сон говорила Марія. 
- А я тут до чого? – здивувалася сестра. 
- Ну з ним же Андрій був... 
   

   Молодша обурено розкрила рота, а потім вхопила яблуко і швирнула його прямо в лоба сестрі, влучивши прямо в лікоть, яким та прикривалась від сонця. Марія схопилась і грізно глянула на малу. 
- То не я! Воно саме впало! – ледь стримуючи сміх, відповіла мала. 
   Марія вихопила з-під голови маленьку подушку і кинула її в сестру. Дівчата голосно засміялися. 
- Чого у вас пір'я літає? – почувся голос матері, яка неквапливо підіймалася схилом. 
   Дівчата затихли.  

- Прийшла сказати, що батько рішив завтра мірки знімати їхати, а хлопці всі по роботі. Каже, котрась із вас мусить допомогти йому. 
- Я не можу! – вигукнула менша і з поспіхом косо зиркнула на Марію. 
-  Як собі хочете! – не повернувши голови, відповіла мати, ідучи до будинку. – Ну точно, що не я.