ВолошковІ ОчІ

XI

Вночі Марії наснились кошмари: ніби її силою тягнуть до вівтаря, а там на неї чекає Степан зі своєю злорадною посмішкою; потім ніби вона йде через ринок, а всі люди тицяють у неї пальцями, і вона щосили кутається у свою хустку. Прокинулася в холодному поті, важко дихаючи. Підвелася і пішла попити води. Надворі вже світало, і мати вже поралася біля худоби. Раніше це була її робота, але зараз, поки вона нездужала, Марії веліли краще варити сніданки і більше відпочивати. 


Краєм ока помітила біля тину тітку, котра, взявшись у боки, оглядала подвір’я, певне, шукаючи господиню. Чого б це її так рано принесло? Із єхидного виразу обличчя тітки відразу стало зрозуміло, що розмова буде неприємною. 


Із хліва вийшла мати і, побачивши зовицю, дружелюбно привіталася. Марія причаїлася біля вікна, але розмови не почула. А якщо ж відкриє вікно, то є ризик бути побаченою. Тому вона просто спостерігала, очікуючи, коли мати зайде до хижі. Нарешті, тітка із задоволеним виразом обличчя розвернулась до хвіртки, і зиркнувши в бік вікна, розпливлась у ще ширшій посмішці, коли помітила дівчину. Після цього вона діловито покинула подвір’я і пішла в напрямку свого дому. 


Марія застигла в неприємному передчутті. Тітка могла дізнатися, що Михайло бачився з нею, або, можливо, здогадувалася... Готова побитись об заклад, вона невдоволена тим, що хлопець перестав до них навідуватися, тому вже щось наговорила неньці. 


Коли мати зайшла до будинку, дівчина сиділа край стола і питально на неї поглянула.  
- Ти вже прокинулася? Бачила тітку? 
- Так, і так, - ствердно кивнула головою Марія. 
- Приходила сказати мені, щоб я «розібралася зі своєю дочкою, яка відбиває чужих хлопців». Про що це вона? – тепер уже вона питальним поглядом пронизувала Марію. 


Дівчина важко зітхнула і почала розповідати про того самого «чужого хлопця», якого побачила у дядька і тітки, коли ще ходила по праску, і якому батько майстрував столярку, і з яким вона бачилась у місті, коли ходила на перев'язку. Мати уважно слухала і потім сіла поруч за стіл, обперши голову рукою. Отже, побоювання Марії не були марними. Саме через це люба тітонька і приходила до них у гості. 


- Я нікого не відбивала, навіть виду не подала... Ну сидів він у них у хаті, то хай собі  сидить. Я навіть з ним не говорила, а потім ми випадково зустрілись... 
- Він хоч порядний, вихований? – поцікавилася мати. 
- Так, порядний...  
- Тоді, - мати підвела голову і подивилась серйозно на дочку, - вирішувати тобі. Якщо він тобі до душі, то я нічого не матиму проти. А там буде видно: як розпорядиться доля. 


Після цих слів жінка підвелась і почала збиратися на роботу в поле, звелівши наостанок доньці приготувати обід. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше