XII

Марію не могли нахвалити – яку смачну страву зготувала! Дівчина лише віджартувалась, що то «голодом помазане».  

По обіді всі знову почали збиратися кожен у своїх справах. Батько нарешті завершив майструвати вікна для Михайла і збирався їхати встановити їх із синами. Коли всі розійшлись, до будинку повернувся старший брат Марії і пошепки покликав її до себе: 
- Ходи сюди, щось розповім... 

Дівчина здивовано глянула на нього і прихилила голову: 
- Кажи! 
- Сьогодні бачив Степана... 
- Мене не цікавить... – почала діловито Марія, але брат одразу її перебив. 
- Ти дослухай! – він підвищив тон, але враз притишив свій голос. – Він мені говорив, що бачив тебе в місті з незнайомими хлопцями, ніби ти розходжуєш по кінотеатрах. Я-то знаю, що ти була в лікаря, але він сказав, що може таку славу про тебе пустити... Дивись, як би батьки не взнали... – з цими словами він похитав головою і поспішив до батька, зоставивши Марію. 

- Боже Милий... – дівчина сіла край стола,  важко зітхнувши і підперши голову рукою. 
Ну чому одним живеться собі спокійно, а тут вічні пригоди, розборки, чутки? Коли вже скінчиться цей безлад?  

Очі враз налилися сльозами, але вона просто втерла їх широким рукавом, і перевівши подих, просто мовчки сиділа, ніби заспокоюючи сама себе, і збиралася з думками. Ні, вона точно не буде плакати! Це було б на неї не схоже, Марія завжди відрізнялася з-поміж дівчат своїм сильним характером. Та й не допоможуть сльози, і легше від них теж не стане,  лише голова розболиться... 

Деякий час вона сиділа так, а потім руки машинально потяглися до канви. Марія взяла голку і почала вишивати скатертину, яку нещодавно розпочала. В будинку полилась тиха журлива пісня... Поволі вона заспокоїлась і все обдумала. 
... 
Увечері всі посходились  додому. Брати та сестри почали ділитися новинами, у кого як пройшов день. Батько похвалився, що нарешті закінчив із вікнами для того хлопця, і тепер візьметься за двері. Марія мовчки за всіма спостерігала і слухала їхні розмови.  
- Яка в тебе красива хустина, - помітив один із братів. – Дуже тобі личить. 
Дівчина зашарілась, сама того не помічаючи, і почала збирати зі столу посуд. Поглядом зустрілась із Софійкою, і та їй підморгнула. 

Відсьогодні Марія вже не одягатиме стару хустку, а завтра повинні зняти пов’язку, синець начебто зійшов... Марія так сподівалася, що вже ніхто не звертатиме увагу на її обличчя, яке вона постійно намагалася сховати. 

Перед сном зняла свою нову шаль і повісила на стілець край постелі. Завтра вона знову загляне у волошкові очі. Михайло обіцяв з нею зустрітися в місті.  
Повна надії на завтрашній день, дівчина поринула в сон.