XVI

Марія якраз мила посуд, коли в хату залетіла, мов вихор, захекана Софійка. 
- Я тобі таке розкажу, таке... Ти зараз упадеш! – мовила дівчина, тяжко дихаючи. – Секунду... – Вона поклала руку до грудей, відсапуючись. 
- Що сталося? – перелякалася Марія. 
- Та таке сталося, що ти остовпієш! Степан жениться! 
- Правда? – сплеснула руками дівчина. 
- Так, правду тобі кажу. Зараз розповім усе, поки добігла, видихалась зовсім... – сестра сіла на стілець і вже спокійніше почала продовжувати. – Дівчата кажуть, що його дівка того...  
- Що?! – округлила очі Марія. 
- Ну того... Начебто, при надії... – розвела руками Софійка. 
- Ого. Слава тобі, Господи, що я не на її місці! – перехрестилась дівчина і весело зітхнула. – Ну, бажаю їм удачі і щастя, і многая літа!  
- Так, дівчина наче й порядна, а тут тобі таке... 
- Це щоб знав, як на інших наговорювати. – насупилась Марія. – Але я щиро рада за них. 

Слава порядної сім'ї Степана розлетілась на друзки по всьому селу. Бідна невістка старалася частіше сидіти вдома, бо старі баби тикали пальцями і висміювали «непутящу» теперішню молодь.  Як би там не було, Марії навіть трохи шкода стало дівчину. Батьки Степана почали готуватися до весілля, делікатно оминаючи тему порядності дітей в розмовах. Благо, батьки хоч порядні, і добре, що хлопець все таки одружиться на ній. 

Марійчину матір, звичайно ж, покликали за куховарку. Вона була вправною майстринею в кулінарії, вміла правильно розрахувати кількість продуктів на певну кількість гостей, а її голубці славилися не на одне село. Тому мало котре весілля обходилося без неї. 

Як завжди водилося, на весіллі була присутня вся молодь села, тому Марія з сестрами теж пішла. Хоч повеселиться, після випадку в лісі їй хотілося знову поринути в життя, до якого вона звикла. Ховаючись від оточення після травми, дівчина важко морально себе переналаштовувала, бо завжди була відкритою до спілкування, дружелюбною і веселою. Марії легко вдавалося знаходити нових знайомих, її часто запрошували на вечорниці та весілля. 

Молодь весело водила танки, в яких теж крутилися Софійка з Марією. Ось прийшли по наречену. Дівчина була одягнена в білу блузу з широкими вишитими рукавами, таку ж білу спідницю, світлий коротенький фартух, вишитий різнокольоровими стрічками, червоні лакові чобітки і красиву жилетку, теж прикрашену стрічками. На голові в молодої був красивий віночок, прикрашений намистинами і квітами різних кольорів та розмірів, а на шиї красувалося бурштинове кольє, на яке заздрісно задивлялися молоді дівчата. Наречений несміло всім посміхався, тиснув руки хлопцям, відповідав на привітання... раптом його погляд прослизнув поміж співаючу і танцюючу молодь і впав на Марію. На хвильку завмерши, він опустив голову, потім випростався і продовжив усміхатися. Марія, захоплена танцями, зовсім не дивилася в їхній бік... 

Після обіду наречений уже був п'яніший від горілки. Молода сиділа за столом і соромливо поглядала на нього, не розуміючи, чому її уже  чоловік перехиляє чарку одну за другою, ніби навмисне хоче напитися.  Степан натомість дивився в одну точку – місце під стіною, де розмовляли дівчата, серед котрих сиділа й Маруся, на котрій він збирався нещодавно одружитися.  

Дівчина підвелася і пішла на кухню спитати матір, чи можна ще трохи зостатися. Ненька згодилася, але попередила, що як тільки почне темніти, щоб збиралися додому. І вона пішла знову до дівчат. Марія не почувалася ніяково. Вона все сказала Степанові тоді. А з його батьками порозумілися, і раз так сталося, що їхній син вимушений одружитися на іншій, ті почувалися навіть трохи ніяково перед Марією і її сім'єю, звичайно ж, не знаючи всіх подробиць про її відносини зі Степаном, зокрема плітки, які він розпускав про дівчину. Вони думали, що звичайна сварка між хлопцем і дівчиною згодом залагодиться. Але Степан на зло Марії почав зустрічатися з іншою, і як бачимо, наслідком стало весілля... 

На кухню вихором залетів Степан і почав оглядатися навкруги. Він, мабуть, пропустив, коли Марія вийшла звідси... Жінки, які працювали на кухні, здивовано переглянулися поміж собою і почали перешіптуватися. Степан заскреготів зубами і люто поглянув на Марійчину матір, яка теж перелякано застигла за своєю роботою. Йому було байдуже, що він зоставив свою наречену одну за столом, що зараз почнеться танок, і вона сама сидітиме там, що всі помітять його зникнення, зараз йому було навіть байдуже, що вона вагітна... Йому все було байдуже!  

- Де Маруся? – звернувся грізним тоном до матері.
- Степане, йди до молодої, незабаром музики грати будуть. – розважливо відповіла жінка. 
Наречений ще раз оглянув кухню в пошуках дівчини, гадаючи, чи не сховалася вона десь від нього. Потім обперся рукою на стіл, а іншою витер спітнілий лоб, заплющив на мить очі і потер перенісся... Ну чому таке життя?! Степан різко вдарив по столу кулаком, так, що додолу полетіли пусті тарілки, приготовані для бульйону, і розбилися вщент. Жінки запищали від несподіванки, а мати схопилася за серце. 

- Ой, тітко... – мовив тяжко Степан. – Не на цьому весіллі Ви мали варити бульйон... 
Постоявши хвильку, він розвернувся і попрямував до гостей і своєї нареченої. Мати прожогом кинулася слідом, вишукувати поміж дівчат своїх доньок. 
- Маріє, хутко додому! – скомандувала вона, і дівчата швидко підвелися і пішли до виходу. Побачивши  материн погляд, навіть нічого розпитувати не стали.