ВолошковІ ОчІ

XXI

Минуло всього кілька днів, як поїхав Михайло, і Марія вже встигла скучити. Їй було дуже незвично лишитися самою з маленькою дитиною на руках у порожньому будинку. З дитинства вона зростала у багатодітній сім’ї, де було дев'ять дітей, всі дружно допомагали один одному і підтримували у важку хвилину. Після весілля Марія більшість часу проводила зі старою, коли чоловік був на роботі. І зараз їй було важко, і морально, і фізично. Фактично жінка не мала змоги відлучитися ні на хвилину, бо не мала з ким лишити дитину.

Ось і зараз, заколисала сина і вибігла на хвилину до сусідів, спитати шматок господарського мила. Через дорогу жила сім'я, дружні люди, які часто допомагали Марії. Чоловік, років за п'ятдесят, і жінка, набагато молодша від нього. Дядько Іван працював шофером на заводі, де й Михайло. А дружина була славною швачкою. В них була одна донька, до речі, ровесниця і тезка Марії.

Біля хвіртки жінка побачила дівчину, що саме кудись ішла і, дружелюбно привітавшись, кивнула головою:

- Привіт, я поспішаю. Заходь, батьки вдома!

Марія кивнула у відповідь і попрямувала до ґанку. Постукала у шибку і чекала, що їй відчинить привітна господиня. Але ніхто не поспішав...  З будинку доносились відголоски жвавої розмови, чи то суперечки. Марія все так же стояла в очікуванні. Вона ж тільки на хвилинку вибігла, треба ж до дитини поспішати!

Жінка постукала вдруге і почула  якийсь шурхіт у коридорі. Двері прочинились на кілька сантиметрів і по той бік порогу Марія побачила розлючені, налиті кров'ю очі дядька Івана, який рукою притримував двері, не впускаючи її до хати. Волосся на голові було скуйовджене, сорочка розстебнута і, здавалося, не вистачало ґудзиків на грудях.

- Чого тобі? - рявкнув він не своїм голосом.

Марія постовпіла, не знаючи,  з чого почати розмову, і чи варто вже просити мило, чи слід зайти пізніше.

 - Я потім...

Мимоволі опустивши погляд додолу, побачила праву руку, в якій чоловік тримав сокиру.  Округливши очі, Марія позадкувала і прикрила рукою рот. Дядько Іван миттю сховав за спину сокиру, зрозумівши, що Марія побачила. 

За спиною сусіда побачила тітку Уляну, яка в метушні схопила зі стільця теплу хустку, і, пригоргувши до грудей, прослизнула під рукою в чоловіка. Зі сльозливим проханням "порятуй мене, Марічко" жінка вискочила надвір босоніж, розплетена, в нічній сорочці, притискаючи обома руками вовняну хустину. Тітка Уляна побігла городами в невідомому напрямку, лишаючи проталини своїх слідів у тоненькому шарі снігу.

Марія знову позадкувала і, оговтавшись, заметушилась і собі до хвіртки. Вона бігла, не оглядаючись, боячись, щоб навіжений сусід не кинувся навздогін одній із них. Але він, як не дивно, лишився стояти на порозі. Як невчасно вона зайшла... А, може, навпаки - хтозна, що він міг зробити з жінкою, у нього ж сокира!

- Вернися, стерво! - пролунало у неї за спиною. Марія не була певна, кому адресована ця фраза, але від його тону по шкірі побігли дрібні мурашки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше