XXIX

На початку зими Марія знову виряджала чоловіка на заробітки. Слізне прощання тільки додавало жалю. Михайло наказав берегти Василька і себе. На допомогу Марії приходитиме її молодший брат Юрчик. Домовився, що він буде допомагати з хатньою роботою та худобою.

А Михайло, дасть Бог, трохи заробить і до весни повернеться додому. А там піде сільська робота: орання, плужкування, садіння... І він сподівався, буде заробіток для нього із гнідим. Іще одна дитинка - це радість, але і ще більші витрати, тому треба бути впевненим у завтрашньому дні.

Іще раз поцілувавши Марію і сина, Михайло із болем на серці розвернувся до вже знайомого йому автобуса. Він зустрів такі ж самі сумні погляди, як і минулого разу. І знову кожен сидів, вдивляючись у вікно, і думав про своє. Подекуди чулися притишені розмови про важке сьогодення. Про колгоспи і заводи, якісь незрозумілі трудодні, пенсію і стаж, і зовсім мізерну зарплатню, або взагалі одні обіцянки.

Михайло теж не один раз чув щось подібне про пенсію, яка буде нараховуватися колись у майбутньому, коли людина вже стане непрацездатною, або ж заробить стажу певну кількість років. Але в це слабо вірилось більшості людей, оскільки керівництво тільки здіймало кошти з бідних селян, а рахували тільки трудодні. Та на них не можна було прожити сьогодні, а ця їхня пенсія і стаж... Невідомо, хто ще доживе до цієї пенсії. Та нічого, якось воно буде...

Михайло знову потрапив на лісоповал, разом з іншими чоловіками трудився з ранку до ночі, рахуючи дні з відривним календарем. Часто писав листи додому і з трепетом чекав на відповідь. 

Марія ж тим часом ростила дитину і плекала під серцем другу. А щоб прогнати журу, сідала за кросна або вишивала, як і раніше. Роботи взимку було значно менше, та ще й мала добру допомогу. Тому більше займалася хатній справами та рукоділлям. Хоча старі баби-сусідки лаяли, мовляв, негоже при надії плести чи шити, та вона не зважала на це. Час від часу їй складала компанію тітка Уляна і ділилася з нею своїми сердечними таємницями. Марія уважно слухала її розмови і думала про себе, чи змогла б вона кому-небудь скаржитися так на свого чоловіка, навіть якби на те була причина... Напевно, що ні. Це ж її вибір, її чоловік, її сім'я, в якій є свої таємниці, про які не варто знати постороннім. Але, хай там як, вона не стане повчати тітку. В кожного є своя голова на плечах.

...

Напередодні свята Андрія брат попросився в Марії піти із сусідніми хлопцями на вечорниці, обіцяючи до півночі вернутись. І жінка вже лаштувалась спати, приколихавши перед цим Василька. Прийде Юрчик, постукає - і вона йому відчинить. Погасивши світло, Марія помолилась і лягла біля сина. Братові на лаві стелила у коридорчику, біля теплої стіни. Він іноді ходив до хлопців і вертався понад вечір - парубок уже майже дорослий. Хоча старша сестра не мала з Юрчиком ніяких клопотів, а навіть навпаки.

Марія тільки почала засинати, як почула голосний гуркіт у шибку. Вона аж підскочила на постелі. Оце ще! Чого він так колотить? Дитина в хаті спить, чи забув?! Марія хутко підхопилась і поспішила до дверей, на ходу лаючи Юрчика, що за пес його вкусив, чи він зовсім з розуму зійшов! Уже перед тим, як відчинити двері, вона увімкнула світло на ґанку і побачила постать, трохи вищу від свого брата. Рука насторожено сіпнулась і знову замкнула двері перед носом у того, хто хиткою ходою намагався переступити поріг. Першою думкою майнуло, що дядько Іван знову напився і шукає свою жінку. Але хіба ж вона дурна, в такий час десь ходити?! Тай той би не стукав, коли в хаті темно...

- Хто це? - тремтячим голосом спитала Марія, кутаючись у байковий халат і поглядаючи на сплячу дитину.

- Марусю, це я! - вигукнула постать, плутаючи букви, і захиталась, намагаючися знайти опору.

- Іди геть, ти мені дитину розбудиш! - тихо, але строго прикрикнула Марія на непрошеного гостя.

- Я нікуди не піду! - досить голосно і незадоволено крикнула постать.