ВолошковІ ОчІ

XXX

- Чого тобі треба? - зітхнула Марія.

- Марусю, давай втечемо! - цілком  серйозно мовив Степан. - Я ж тебе одну люблю.

- Не гніви Бога, і мене! Іди додому, в тебе чудова дружина, чудові діти. Хтось про таке тільки мріє, а ти не цінуєш. Чого ти верштаєшся поночі? Іди додому, в теплу хату, бо ще змерзнеш десь. Я з тобою нікуди не піду.

- Не хочу до жінки. Я тебе люблю!

- А я тебе ніколи не любила! І знаєш чого? Бо ти думаєш тільки про себе. Ти егоїст!

- Ти нічого не знаєш... - спробував Степан її перебити, але дарма.

- Ти не переживаєш за своїх дітей, за свою сім'ю. Ти хочеш утекти, а як їм буде після цього? Як вони будуть жити? Чи зможе жінка з трьома малими дітьми сама їх прогодувати?

- Мені все одно...

- Що ж... Ти згоден виростити мою дитину, і прийняти її так, як свою рідну? - вела Марія виховну бесіду далі. І була впевнена, що знає відповідь на це питання.

- Ні... Мені потрібна тільки ти. - тихо мовив Степан. Можливо, він би ще щось казав, але жінка за дверима продовжувала говорити:

- А я люблю чоловіка відповідального і турботливого. Який у першу чергу буде піклуватися про свою сім'ю. А ти окрім усього цього ще й боягуз! Ти прийшов і пропонуєш мені втечу тоді, коли мого чоловіка немає вдома. І в якому вигляді ти сюди з’явився?! Тобі все одно, що скажуть про мене люди, які побачать тебе біля мого порогу. Порядний чоловік так не вчинить! Скажи мені, після цього як тебе можна полюбити?

Степан стояв мовчки за зачиненими дверима, обпершись головою. Він не сказав більше ні слова. Здавалося, Марія влучила прямо в серце.

- Я б не хотіла опинитися на місці твоєї дружини. Знаєш, чому? Вона народила тобі дітей, а взамін навіть не має до себе і крихти поваги. Вона зараз точно не спить і журиться, де тебе носить у такий час, чи ти живий і здоровий. А ти цього не заслужив зовсім, бо скільки разів я бачила її усю в синцях! Пожалій її хоча б. Іди до сім'ї, і більше сюди не приходь. - можливо, Марія була трохи жорстокою зі Степаном, але їй дійсно стало шкода нещасну жінку. 

Після цих слів він трохи постояв під дверима, хитаючись в різні боки, а потім мовчки розвернувся і побрів додому. Скоріш за все, Степанові вистачить розуму більше не з'являтись у житті Марії.

Жінка провела поглядом непрошено гостя, після чого полегшено зітхнула і пішла до сина. Все обійшлося, але очей Марія вже не зімкнула доти, доки додому не явився Юрчик. Розповідати нічого не стала, і Михайлові теж не буде. Вона забуде цю історію разом зі Степаном. Сподівалася, назавжди.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше