XXXI

Відчинивши тихенько двері, щоб нікого не розбудити, Михайло увійшов до хати. Скинув із плеча важку сумку, наповнену здебільшого дитячими речами та іграшками, і поставив під стіною. Автобус прибув уночі, а Марія його чекала тільки над ранок. Глянув на неї - вона спала на ліжку, міцно притуливши до себе Василька. А синочок солодко сопів біля її скроні. Хвильку постояв Михайло і пішов на лаву. Він не буде її тривожити. Нехай виспиться. У неї тільки й відпочинку, що вночі. Гадав, що тяжко було жінці без нього. Так воно й було...

Зранку Марія підхопилася, ще не встало й сонечко. Треба встигнути по господарству, допоки дитина спить. Одяглася і пішла по воду. Вийшла в коридорчик і побачила Михайла. Він не спав. Серце від несподіванки радісно тьохнуло. Коли ж він встиг приїхати, чому не розбудив її?

- Привіт, мій синьоокий! - кинулась вона йому на шию і міцно обняла. - Я не чула, коли ти приїхав... Як це ж я пропустила?

- Не хотів будити. Там дороги відремонтували, тому автобус швидше приїхав, ніж планували. Давай, води занесу. Не носи тяжкого. Йди ліпше до хати. - вихопив у неї відра чоловік і пішов до криниці.

Марія заходилась готувати сніданок. Михайло швиденько впорався, увійшов до хати і сів на стілець біля столу. Василько ще міцно спав у ліжку, щось смішно бурмотів уві сні по-своєму. А Марія, як встиг помітити чоловік, значно покруглішала, вже не була така худенька. Сидів мовчки, спостерігаючи за нею. А в душі тим часом знову розливалося якесь тепле і приємне знайоме відчуття.

Як добре, що Михайло нагодився додому. Якраз розпочинається сільська робота. Марії буде неабияка допомога. Та й він не збирається сидіти без діла. По дорозі від криниці Михайло вже встиг заглянути до хліва: видно, що жалували його коника, - він і підріс, і погладшав добре. Завтра ж його виведе в поле і обкатає. Михайло аж усміхнувся сам до себе від цієї думки. 

Через тиждень-другий піде оранка, і чоловік уже планував, як би то можна заробити. Спочатку на своїй ниві похоснують, потім у сусідів, родичів, і якось воно далі піде...

Наступного дня Василько вже сидів у возі, закутаний у теплі шарфи, і гордовито покрикував:

- Ча, конику, ча! - і смішно махав батогом.

Михайло купив у магазині блокнот, у якому почав занотовувати свої перші заробітки в селі. І складав купюри одну до одної. Нікому не відмовляв, усюди встигав. Старався якомога більше заробити, але і домашню роботу не полишав на плечі дружини. Бувало, прийде стомлений, але радісний. Принесе заробіток денний. І зранку першим ділом спішить попорати худобу, принести води з криниці, чи ще якось допомогти Марії. І вже потім іде працювати в поле.

Хороший заробіток принесла весна. А за нею і літо. Скоро вже усі в селі знали, що в Михайла є кінь, і плуг, і підвода. Комусь треба ниву зорати, комусь скосити сіно та перевезти...

Та на кінець літа, коли треба копати картоплю, Марія зовсім знесилилась. Будь-яка робота, навіть найлегша, здавалася їй досить тяжкою. Мабуть, скоро народить. Баби-повитухи говорили, що буде дівчинка. І Марія тішилась цією новиною. В середині серпня лелека таки приніс маленьке дівчатко у родину.

Тепер майже вся робота хатня лягла на плечі чоловіка. Жінка ледь встигала справлятися із двома маленькими дітьми, які обоє потребували її уваги та турботи. Василько, непосидючий і активний, саме в тому віці, щоб досліджувати світ навколо. Якось уже справлялися, часом важко. Та Михайлові з Марією на допомогу приходив Юрчик, що часто гледів малого.

Із настанням осені почали заготовляти дрова на зиму. Тому і тут Михайло не прогадав: спочатку собі, а потім і іншим підсобив. Часом брав із собою жінчиного брата, заробіток ділили навпіл. І йому добре, і людям теж. Марія прознала, що в селі скоро відкриють заячу ферму. Можливо, з часом і вона б пішла робити поміж людей. А поки що займалася рукоділлям, як і раніше, ночами... Хто як може, так і заробляє на хліб.