Вона

Розділ 11 Старі-нові розмови (2)

- Хто?!

- Представилась – місс Роджерс. Каже, що терміново і саме до Вас, пане інспекторе.

- Клич сюди! Негайно!

По причині постійних хвилювань та відсутності нормального сну містер Хьюз відчував нестерпний головний біль. Але від цього його відволікла дівчина, яка стояла на порозі його кабінету в супроводі поліцейського.

- Доброї… ночі.

Вона подивилась на ручний годинник та привіталась.

- Доброї. Сержанте, залиште нас.

- А, як..?

- Треба буде – покличу.

Поліцейський вийшов та замкнув за собою двері в кабінет детектива.

- Місс… Роджерс?

- Так.

- Сійдайте, будь ласка.

Дівчина була вдягнена в темно-сіре пальто, з якого стікала тонкими струмками вода, – в вечорі пішов дощ. Її волосся прилипло до обличчя. На ногах були вдягнені білі кремові туфлі, які вибивались з її образу. Вона тихо присіла на стілець перед столом.

В кабінеті було достатньо темно. Лише настільна лампа давала можливість роздивитись обличчя гості.

- Ви не місс Роджерс.

- Чому Ви так вирішили?

- Місс Роджерс мертва, а Ви – жива.

- Ви праві. Це Софі – мертва. А я жива. Але чому я не можу бути теж місс Роджерс?

Містер Хьюз подивився на фото, які ще досі лежали на його столі. Так, новоприбула не була схожа на Софі Роджерс з фото.

- Мене звати Кейт Ен Роджерс. Я сестра Софі Мері Роджерс. Старша сестра.

Бажання спати в інспектора пройшло миттєво. Перед ним сиділа зникла Ен Міллер. Хоча ще були певні сумніви.

- Ви не схожі на своє фото, яке в мене, наприклад, є.

Інспектор посунув Ен її ж фото.

- Так, не дуже схожа. Але це я.

- Поясніть.

- Колір очей інший. Так, це лінзи. Погляд очей інший. Так, це змінне. Колір волосся змінює сприйняття та форму обличчя. І одяг, манера поведінки, подача… Цього, звісно, не видно на фото, але це все змінює. Здається, пояснила.

- Паспорт покажіть.

- Прошу.

Дівчина дістала з сумки свій паспорт і передала детективу.

- Звідки тоді взялась Ен Міллер?

- Ен – моє друге ім’я. А Міллер – псевдонім. Зміна прізвища – це дуже довго і ні для чого.

- Чому Ви шукали зустрічі зі мною?

- Мені є що Вам розказати. І до того ж мені потрібна Ваша допомога.

- Вас всі шукають. Ви це знаєте?

- Так. Як і те, що мою сестру вбили.

- Ви знаєте, хто це зробив?

- Конкретно – ні. Здогадуюсь…

- Навіщо Ви втекли з власного весілля?

- Про це потім.

- Що тоді? Ви розумієте, що я можу і маю повне право заарештувати Вас?

- Розумію. Але я ні в чому не винна. І Нет не винен. Не в цьому.

- А в чому?

- І про це згодом.

- Чому Ви тоді тут? Зникнули і зникнули. Чого ж повернулись?

- Я вже сказала Вам, що мені потрібна допомога. А Вам – інформація.

- Яка допомога?

- Вбито мою сестру – я наступна. Мені потрібна протекція.

Після цих слів вони просиділи в тиші хвилин двадцять. Навколо була тиха ніч. Кожен думав про своє.

- Ви поїдете завтра зі мною.

- Куди?

- В Уеллінборо.

- Я туди не поїду.

- Вам немає чого боятись.

- Кого.

- Кого?

- Кого боятись. І я боюсь. Він вже зробив свій наступний крок.

- Він? А, ні, здогадуюсь, що про це теж потім.

Дівчина злегка посміхнулась.

- Але чому наступний крок?

- Тому що перший ця людина зробила вже давно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше