Зіткнення

— Тримайте, тримайте його! — кричали божевільні сасени, на яких наткнувся Боббі в одному з бутіків величезного торгового центру. Точніше, не натрапив, а не зміг уникнути з ними зустрічі і ось тепер тікає, сподіваючись сховатися від них.

— Ну, і скільки можна чекати? — Оля записала голосове повідомлення для подруги, з якою домовилася зустрітися пів години тому, але та навіть не передзвонила і не сказала, що спізнюється. Захоплена написанням смс і очікуванням відповіді, дівчина не помітила хлопця, який біг прямо на неї, озираючись назад і, звичайно ж, не помічаючи дівчину, що йшла попереду.
Після зіткнення замість твердого приземлення на кахельну плитку «парочка» примудрилася епічно впасти у фонтан, розташований у холі центру.

— Мій телефон… — пропищала Оля, встаючи на ноги. - Ти! — роздратовано промовила дівчина, показуючи пальцем на хлопця, але побачивши злякане обличчя, знайоме їй з недавніх пір, заспокоїлась і подала руку. - Вставай. Тебе переслідують? Ти ж тікав від когось? Якщо тут плаватимеш і розсиджуватимешся, то вони тебе скоро знайдуть.
Боббі схопився за запропоновану руку, швидко піднімаючись із фонтану. Вигляд у обох був ще той: мокрий і прилиплий до тіла одяг, вода від якого лилася тонкими цівками на кахельну плитку.
— У бутіках ховатися не вихід, треба втекти з центру. Тут є недалеко вихід на автостоянку. Якщо ти не проти, то я допоможу вибратися, — хлопець махнув головою на знак згоди і, слідуючи за дівчиною, підняв мокрий комір сорочки, намагаючись тим самим сховати обличчя.
Сівши в машину, хлопець відчув себе трохи вільніше і вже сміливо розглядав дівчину, з якою зіткнувся.
— Ти знаєш, хто я такий?
— Так, нещодавно чула про вашу групу, — Оля повернула ключ, заводячи машину.
— Ем ... - Боббі не знав, про що далі вести розмову і намагався відліпити мокру футболку від тіла. - І як тебе звуть?
— Можна просто Оля. І так, вибач. Я не зможу у такому вигляді завести тебе додому. Мені треба переодягтися, та й тобі щось можна буде знайти в мене вдома.

Оля зайшла в одну з кімнат, винесла джинси та футболку, схожу на ту, що була у Боббі.
— Візьми. Ванна он там, можеш прийняти душ і переодягтися, а то ще захворієш.
— Це твого хлопця? - Боббі розглядав речі, вручені дівчиною.
— Що? А, ні, це мого брата, — хлопець усміхнувся, прямуючи до ванної.
— І що його так розвеселило, — дівчина попрямувала на другий поверх до своєї кімнати.
Привівши себе в порядок і висушивши волосся, дівчина поспішила до гостя. Вийшовши з кімнати, вона помітила, що Боббі розглядає фотографії, розставлені на полиці у вітальні.
Серед них була одна дитяча фотографія, яку Оля не дуже хотіла б показувати хлопцеві. Швидко спустившись сходами, вона майже вже добігла до хлопця, як несподівано спіткнулася об свою ж ногу, полетівши прямо на Боббі.
— Вибач, — Оля поспішила підвестися з хлопця, але його руки міцно обійняли її.
— За сьогодні ми вже двічі так стикаємось. Напевно, нам треба розпочати зустрічатись. Втретє я вже буду зобов'язаний одружитися з тобою -  від збентеження лице запалало, а Боббі скориставшись моментом припав до її губ.