Сліпа

— Так, давайте подивимося, - лікар дбайливо зняв пов'язку з мого ока. — Ну, що я можу сказати, операція пройшла успішно, іншого й бути не могло. Отже, ми можемо виписати вас після обіду. Попроси когось із рідних забрати тебе. Уникайте яскравого світла, носіть сонцезахисні окуляри. Поступово ваш зір нормалізується повністю, за місяць чекаємо на огляд, — лікар протягнув рецепт, вимкнув маленький ліхтарик для оглядів і вийшов із палати.
      Я зраділа, що покидаю цю палату з холодними білими стінами, які просякнуті ліками, спиртом та хлоркою.
Забрати мене не було кому, бо батьки у відрядженні, а подруга на роботі. Та й якось незручно її відривати. Дістануся сама.
Зібравши всі речі, я вийшла з палати і, попрощавшись із персоналом, помчала до виходу.
       Лікар мав рацію - окуляри мені потрібні. Навіть відблиск сонячних променів від скляних дверей лікарні зліпив очі, чим викликав легкий біль. Але що вдієш, якщо я по життю рукожоп і за годину до виписки примудрилася розбити свої окуляри.
Практично нічого не бачачи, я ступила на поріг, намагаючись розглянути і зрозуміти, що собою представляють розпливчасті обриси. Не рухається і зелене - значить дерево, рухається - означає людина, велике та різнокольорове і рухається машина. Зрозумівши для себе значення розпливчастих силуетів, я сміливо зробила крок за поріг лікарні.
POV Хонки
      Я вийшов із лікарні після планового огляду та спокійно попрямував до стоянки, де залишив своє авто. Дорогою мене привабила дівчина: досить мила, з доглянутим довгим волоссям, але ось пересувалася вона якось дивно. Було почуття, що вона ногою намацує, куди їй ступати, не довіряючи очам. Підійти і запитати, чи погано вона бачить - не найкраща фраза і причина для знайомства. Вже залишивши думку про знайомство, я побачив авто, що виїжджало з боку стоянки і прямувало прямо в її бік. Дівчина ніяк не реагує, продовжуючи акуратно ступати асфальтом і несучи в руках важкий пакет. Недовго думаючи, я підбіг до дівчини і смикнув її на себе, даючи водієві проїхати без аварії.
Кінець POV

— Хто ви? Що вам потрібно? - дівчина вирвалася з моєї хватки, дивлячись на моє обличчя примружуючи погляд. Я відразу звернув увагу на її великі мигдалеподібні очі, але зараз вона майже не відрізняється від азіатської дівчини.
— Мене Хонки звуть. Щойно я врятував вам життя, — почувши мій голос, дівчина перестала мружитися, але все одно здавалося, що вона нічого не бачить.

— Спасибі вам. Вибачте, я піду, дівчина зробила ще кілька повільних кроків.
— Давайте я підвезу вас? Я на машині.
— Не думаю, що це хороша думка. Дякую, я сама, — не погоджуючись із цим, Хонкі взяв за руку, обхопив дівчину за талію, ніби підтримуючи і не даючи впасти,  повів дівчину у бік свого авто.
— Якщо я в новинах прочитаю, що з вами щось сталося – ніколи не пробачу собі. Та й навряд чи ви хотіли б знову потрапити до лікарні, — мені не було чим заперечити проти цього факту.
— Добре, - погодилася я, сідаючи в машину. Мої речі хлопець дбайливо поклав на заднє сидіння. Сівши за кермо, Хонки не трогався з місця і чогось чекав.
— Щось не так? - не витримала я тиші. Хоч я й не бачу його обличчя, але можу присягнути - він дивиться на мене.
— Я ремінь пристебну? - обережно, щоб не злякати, спитав хлопець.
— Я сама! Але як і передбачалося, у мене нічого не виходило, а після десятої спроби хлопець нахилився до мене і з легкістю заклацнув ремінь. Від нього так смачно пахло кавою, і віяло теплом. Здається, він гарний хлопець, і я можу трохи розслабитись, а не відчувати натягнуті струни нервів.
— Куди нам їхати?
— Що? — мої думки,  вже літають в хмарах і уявляла собі бозна-що.
— Скажи, де ти живеш? — хлопець усе це питав, зберігаючи спокій, хоча інший би на його місці вже давно був роздратований. Назвавши свою адресу, я намацала руками ремінець своєї сумки і почала його теребити. — Може, скажеш, як тебе звати?
— Оля.
— Оля-я-я, - хлопець протяжно намагався виговорити моє ім'я. Це було так смішно, що я пирснула від сміху.
— Ну ось, хоч трохи посміхнулася.- Хонки завів машину, і ми акуратно рушили з місця. Розуміючи, що я не бачу куди ми їдемо - хоча я щосили зображала, що любуюсь видом з вікна - Хонкі включив мені музику, яка сподобалася мені з перших акордів, а до кінця пісні я вже приспівувала.
— Подобається?
— Дуже. А що це за гурт? - запитала я, коли закінчилася пісня.
— Це F.T.ISLAND.
— Треба буде послухати інші їхні пісні, - машина зупинилася.
—Ми приїхали. Давай допоможу зайти до квартири.

— Я сама.
— Олю, я нічого не маю в думках поганого, просто хочу тобі допомогти. Як тільки ти увійдеш до хати, то я одразу поїду, — мені стало соромно за свої думки, розуміючи, що ображаю його своїми домислами.

       Не чинячи опір, я дала хлопцеві можливість розстебнути ремінь безпеки, допомогти мені вийти з машини і дійти до дверей квартири.
— 563829, - продиктувала я код від дверей вже не боячись.
— Ось візьми, тобі сподобався гурт, тож можеш послухати, — хлопець простяг плоску коробочку.
— Але ж це твій диск.
— Нічого страшного, вмене їх ще багато.
— Ти їхній фанат? — хлопець засміявся.
— Можна і так сказати! Фанат №1.

***

— Олю, а що це в тебе? Ти слухаєш F.T.ISLAND? — у моєї подруги спалахнули очі. З того часу, як мене виписали, минув уже тиждень, і я майже забула про хлопця, який мені допоміг, як і про диск, який він мені подарував.
— Оля? А звідки в тебе альбом гурту, який має вийти? — подруга дивилася на мене як детектив на допиті, який не вірить жодному слову підозрюваного.
— Мені хлопець його дав, я про нього зовсім забула.
— Хлопець? Який хлопець? Де ти з ним зіткнулася?
— Коли виписувалась із лікарні. Уявляєш, я, клуша, розбила окуляри і нічого не бачила, а він допоміг дістатися додому. Пісня цього гурту грала у нього в машині, і я сказала, що мені сподобалося, а він дав мені альбом.
— А як його звали? - у подруги почався напад фанатизму. Я знала, що вона слухає і фанатіє від однієї групи, але навіть ніколи не питала її назву, але, судячи з реакції, це саме вона.
— Та я не пам'ятаю.