Глава 1

Все почалось у вересні. Один з найбільших ловеласів університету відкрив на мене сезон полювання. Це я зрозуміла відразу, оскільки всі знали смак Дена на дівчат: високі, фігуристі, розмальовані й одягнені в "мінімум всього".

А що я? Я пролітаю відразу після першого пункту про ріст. Високою мене міг назвати тільки 1.55 см, адже я аж на два  сантиметар вища! Що ж до другого пункту? Тут не все так страшно.Мою вузьку талію підкреслював гордий третій розмір грудей, що досить гарно дивилося на моїй мініатюрній статурі.

Що ж до наступних пунктів? Там я пролітаю ще вище ніж в першому.

Вернемось до мого нового залицяльника. Це не вперше, коли він зі своїми дружками спорить на дівчат, але до мене, всі здавалися під напором наглого хлопця. Я ж ні! Ось і маю розплату.

Через те, що я завжди була занадто скромною і тихою мене не раз тролили, але ніхто мене не доводив до сліз! А зараз? Я сиджу у пустому жіночому туалеті й плачу. Гіркі сльози обіди, огиди й несправедливості обпікали щоки, які точно почервоніли. 

Місяць я терпіла приставання і дотиків до мого тіла від негідника. Місяць я нервувалась й мовчала, будь проклята моя скромність і страх!

Я трималась і вберегла себе! А він впав низько. Розтріпав всім як він мене вночі й не раз. Збрехав щоб не понизити свого чоловічого его.

Новина про нову підстилку Дена швидко пробіглася по університету, й тільки я проходила по кородорі, як чула гострі насмішки й обідні вигуки. Я старалась триматись гідно! Але позор примусив мене закритись в туалеті й плакати.

Після п'ятнадцяти хвилин дурних ридань, я все таки вийшла з кабінки в туалеті. 

Підійшовши до умивальника, я почала вмиватись стараючись привести себе в нормальний вигляд, бо відображення в дзеркалі навіть мене лякав. Через деякий час я почула що в туалет зайшли.

Я старалась не дивитись на прибувших, але вони підійшли перші.

-Ей, в тебе все добре?-переймаючись спитала симпатична шатенка.

-Ти вся заплакана, тобі погано? Щось болить?- підтримала друга дівчина– брюнетка.

-Ні-і-і-і-і!- заїкаючись відповіла я.

До них напевно не дійшли чутки про мене, якщо нормально спілкуються зі мною без насмішок.

-Точно? Ми можемо допомогти тобі!- продовжила брюнетка.

І все.... Від теплоти й доброти дівчат я почала знов себе жаліти. Тому мене знов прорвало на сльози. 

Я присіла й почала ридати ще дужче.

-Зрозуміло,- почала одна з них,- хворобою тут не пахне, а ось образою навіть дуже сильно.

-Це ж що треба було зробити, щоб довести дівчину до такого? Ей, а ну вставай!- шатенка присіла біля мене й обійняла за плечі, таким чином піднімаючи мене, в той час як друга набрала повні жмені води і облила мене прямо в лице.

Через декілька хвилин я все таки заспокоїлась.

-Розказуй!- твердо наполягла шатенка.

Не знаю чому, адже я бачила їх вперше, але розповіла все від початку до кінця.

-От #€&@. Як таких земля носить?- гостро промовила шатенка, вона з двох дівчат виглядала більш впевненою в собі.

-Ого! Нічого собі!- спокійніше відреагувала брюнетка.- Тебе, доречі, як звати?

-Ліза,- відповіла я,- вчуся на третьому курсі історичного факультету,- на всяк випадок додала я.

-Я, Настя. Третій курс юрфаку,- представилася брюнетка.

Не знаю чому, але цій дівчині до лиця професія юриста. Вона стримана, холодна, врівноважена. Дівчина мало говорить, але багато слухає. Я відразу уявила, як висока, худа брюнетка з гарними зеленими очима, одягнена в строгий костюм сидить в залі суда і захищає людину.

-А я, Оля,- відразу відповіла шатенка,- третьокурсниця, майбутній архітектор!- гордо піднявши голову промовила дівчина.

Не знаю чи по мені можна впізнати факультет на якому я вчуся, але по дівчатам так. Кучеряве волосся кольору молочного шоколаду, яке весь час вибивалося й стирчало, гармонійно дивилося з карими очима. Стиль дівчини примушував здалека впізнавати в Олі творчу особистість.

-Ти хоч якось себе захищала?- спитала мене кучеряшка, а після мого хитання головою, вигукнула,- Не можна бути такою слабохарактерною!

За те, що Оля сказала правду, вона щей отримала під ребро від подруги. Але шатенка ніяк не відреагувала навіть на нервовий погляд Насті. Вперта!

-Вона не слабохарактерна, просто занадто добра. Їй потрібні впевнені подруги, які розкрили її,- впевнено сказала зеленоглазка.

-Ні, Оля все правильно сказала. Я завжди була слабачкою. Довго терпіла приниження, мовчала, коли ображали...

-Кажеш винуватцем став Денис Крягін,- різко змінила тему Оля,- от тут проблема. Зі всіх закінчених кобилин, до тебе залицявся найгірший. Наглий, слизький, підлий... Ффф, бісить всіх нормальних дівчат, а ось дівчатоподібні бігають і на ходу з спідниць вискакують. І при цьому ж, в нашому універі й красивіші хлопці є, й розумніші. Правда, батьки не такі багаті.

-Олю, не знаю як тобі, але в групі Дена, нормальними можна назвати 20%. І це єдина група, де немає ні одної дівчини. Це не група– ад!

-Настю, я тебе вітаю! Скоро ми спустимось в ад з маленьким привітиком!- заявила Оля.

В цей момент до мене дійшло, що дівчата– це дружній спецназ, який має свої сталі уловки, плани і ролі. Тому мені стало шкода групу.

Так! Лізо, тебе з багном змішали! Ми такого не пробачимо!- кричала гідність, гордість і обіда.

Майбутній юрист глянула на подругу підозріло, а потім випалила:

-Лізо, а в тебе як з театральною майстерністю?

-Я в останній момент всупила на історичний. Все життя мріяла стати актрисою і ходила на спеціальні гуртки,- відповіла я.

-І прекрасно! Зараз ти покажеш все своє вміння! Зробимо так...

______________________________________

План дій ми запланували на перерву між двома останніми парам. На це було декілька причин:

1. 1) перерва коротка, тому великий відсоток того, що мій обідчик на місці;
2. 2) дві останні пари веде той самий викладач і той самий предмет, тому вони не будуть переходити з аудиторії в аудиторію.
3. 3) ми зможемо зіграти прекрасну виставу перед повною аудиторією глядачів виходячи з двох попередніх пунктів.