2. ...В житті немає компаса і карти, заплутані дороги і стежки...

Село Квіткове було зовсім невеличке, хат 20, майже біля підняжжя гір, маленька церква з золотим куполом, що вінчався хрестом, школа і клуб в одному приміщенні та сільська рада - напевно найбільший будинок на все село,бо вміщав ще медпункт, бібліотеку і пошту. До найближчого міста - кілометрів 60 по бездоріжжю між гірськими краєвидами. Літом - казкові види, взимку - складний шлях, який під силу хіба саням чи позашляховику. Та й гори з цього боку непривітні до туристів, надто важкий і крутий підйом навіть для звиклих до навантажень чабанів. Останніх у селі налічувалось 5, з ранньої весни чоловіки йшли у гори де на них чекала колиба на полонині, овече молоко та їжа гір.

Ті, хто залишався у селі час від часу зустрічали групки туристів, яких манили незвідані і важкі дороги. Жили своїм життям, порались по господарстві, ростили дітей, час від часу їздили у сусідню Угорщину в пошуках заробітку, але все ж повертались. Здавалось час у Квітковом завмер, нікуди не поспішав, все було розмірене і звичне, до одного дня.

Остання хата у селі, майже біля лісу давно постувала - бабця Стефа померла років 10 тому, діти давно жили у Києві і приїздили ще разів 3 після похорону. Але справно передавили гроші  Грицьку, далекому родичеві, який жив по сусідстві, щоб доглядав за домом. У будинку нові вікна поставили, двері поміняли, а коли газові труби кидали у селі і собі його провели.

Внучка баби Стефи - Аня, одного дня проговорилась Грицьку, що така була остання воля покійної - щоб батьківська хата не занехала, не розвалилась. От доводилось виконувати по мірі можливості і за потреби. Стефанію в сім'ї поважали і любили, хоч строга була, але справедлива старенька. Чотирьох дітей виростила і вигодувала, на ноги поставила, ще й внуків нянчила, навіть у стилицю для цього їздила. Останні дні життя провела на ногах - все крутилась по господарству, ні на хвилину не присядучи. Вночі лягла спати, а зранку вже не прокинулись, сусідка помітила, що нема руху на подвір'ї і прийшла перевірити от і знайшла стареньку.

Як би Грицько не старався доглядати за домом, а все одно подвір'я заросло, грядок навіть не було видно, а невеликий пліт похилився - було помітно, що обійстя потребує господині.

Того дня дітвора з захопленням спостерігала як повільно по дорозі їде чорний мерседес, затемнені вікна відбивали зацікавлені обличчя місцевих, широкі колеса позашляховиказ легкістю оминали ями. Автомобіль зупинився біля будинку бабці Стефи, водій вийшов і галантно відчинив двері пасажирці - висока струнка дівчина, років двадцяти восьми прутко вибралась з машини і уважно подивилась на двір, наче шукаючи лиш їй зрозумілі знаки. Чорне волося, наче крило ворона, розвівав вітер і незнайомка звичним рухом відкинула його на праву сторону красивого личка. Пухкі губи розтягнулись  в усмішці, наче її привезли не в Богом забуте село, а на найкращий курорт.

Водій щось сказав своїй спутниці і та дзвінко розсміялась, з таким звуком перлини падають на оксамит. Проте довго наодинці бути парочці не дозволили - з подвір'я баби Стефи вийшов Грицько. Чоловіки привітались наче давні приятелі, Гриць галантно поцілував ручку красуні, яка мило усміхнулась новому знайомому і всі троє попрямували у дім.

Чорний мерседес поїхав з села ближче до ночі, проте всередині сиділа лише одна людина - водій. А на ранок селом пішла чутка - дім баби Стефи отримав нову господиню - київлянку Магду. 

Магда зацікавлено розглядала нову оселю, звикала до скрипу підлоги, малих вікон, роздивлялась давні ікони на стінах, міцні дерев'яні меблі. Крізь помиті шиби у кімнату заглядав місяць, легкий вітерець залітав у відчинену форточку і гойдав новенькі фіранки розносячи аромат квітів, що розпускались у горщиках на підвіконні. Наворочений ноутбук вигладав справжнім прибульцем на масивному старому дубовому столі. Так само різко контрастували новенькі сковорідки та банячки із старим глиняним посудом. Персиковий коцик накривав широке ліжко з вишитими подушками, а біля дзеркала у великій сріблястій рамі, лежала невелика купка дорогої косметики.

Дівчина сиділа біля вікна задумливо дивлячись у сад, пахло скошеною травою і горами. Таким ароматом хотілось дихати на повні груди. Магда вперше за кілька місяців відчула себе на своєму місті. 

З одного боку вона залишила все життя у столиці - роботу, друзів, шикарну квартиру... От тільки робота, яка була мрією з дитинства, виявилась розчаруванням. Друзі, серед яких так мало щирих, а ті що є, навіть крізь кілометри, поруч. Квартира - шикарна трьохкімнатна, але така пуста і велика після смерті батьків. У Магдалини залишилась лиш вона сама. Сама по собі. То ж нічого вона у столиці не залишала. 

Дівчина кілька місяців ходила сама не своя, схудла на 7 кілограмів, відчувала себе геть зле. Після загибелі батьків не хотілось повертатись після роботи додому. Там більше ніхто не чекав, не було розмов про все на світі з мамою на кухні, не було спільного перегляду футболу з татом на дивані у вітальні, нічого не було. 

Друзі намагались розрадити дівчину, підтримати і хоч якось привести її до тями, але це не дуже їм вдавалось. Єдиним, хто кардинально підійшов до вирішення проблеми був Андрій Орлов - чоловік просто прийшов під вечір до дому Магди з бутилкою дорогого віскі. Вони довго говорили, попрощались з першими променями сонця, а через день Орлов подзвонив з новинами. Як йому вдалось домовитись з другом про те, щоб Магда пожила у дому його прабабці дівчина не думала. Але ідея поїхати на якийсь час у гори, відпочити від шаленого ритму сподобалась Магді і вона погодилась.

Андрій привіз її у Квіткове, допоміг обжитись і поспішив в столицю до нареченої. А Магда відчула себе втомленою від божевільного дня, але щасливою. Дівчина поглянула на своє відображення у дзеркалі і посміхнулась, на щоках з'явились милі ямочки а сірі, кольору розплавеного срібла, очі лукаво зблиснули. 

Магдалина навіть уявити не могла який крутий віраж робить її життя.