Розділ IV. На перегони зі Смертю

 Розділ IV

На перегони зі Смертю




*************************
 

Юстан кожною клітинкою відчув потік води, що вилили на нього з відра. Хлопчина жалібно почав хапати повітря ротом, зараз чимось нагадуючи рибу. Він певний час приходив в себе, крутив головою, інколи сильно мружив очі, від чого бігли темні кола.

– Підняти!

   Голос прозвучав зовсім близько, і цієї ж миті хлопчину схопили під руки та рвучко поставили на ноги. Як виявилося, обидві кінцівки слухатися не хотіли і Юстан уже впав би, якби хтось його не підтримав.

– Сідай!

   Той же голос. Хтось пнув його долонею в груди, від чого хлопак заточився й плюхнувся задом на твердий предмет.

   "Я досі живий...Боги милостиві, де це я? Чому так болить нога?"

   Потік його думок перервав голос чоловіка, від якого усе тіло Юстана напружилося вмить, а щиколотка чомусь запульсувала від глухої болі.

– Із якого ти селища, хлопче?

   Юстан віддалено почув запитання, протер очі, і врешті зміг роздивитися, в яку халепу потрапив. Обгорілі хати, запах паленого, вгорі карчать ворони. І декілька десятків міцних чоловіків, на кожному із яких вовчі хутра, кольчуги та накидки. Хлопець зловив погляд декількох із чужинців, і не побачив там нічого доброго.

   Тоді він перевів погляд на чоловіка, що стояв навпроти нього, але не встиг роздивитися, як його боляче вдарили долонею по потилиці. В очах знову попливли темні кола.

– Тобі задали питання, щеня! – гаркнув хтось прямо під вухо, від чого голова почала боліти ще більше, – Відповідай!

– Я із...Дикомістя, м`лорде... – лише і вичавив із себе хлопчина, потираючи потилицю.

– Із Дикомістя, значить.

   Юстан глянув на чоловіка, що сидів навпроти. І закляк.

   "Я бачив цей погляд...І цей страх...Там, в кущах..."

– Ти майже добрався до Великого Млину, а рухався в поспіху, із півдня. – голос чоловіка із червоними очима вібрував, змушував боятися його і слухатися. Хлопчик уже пожалкував, що збрехав, але дороги назад не було, – Нагадай мені, Фадіре, які поселення на південь від Великого Млину?

– Немертоль, Мала Дифня, Градобій, Довгорів, – сказав сивоволосий чоловік, що стояв зліва від ватажка і пильно дивився на хлопця, – Дикомістя лежить ближче до сходу скйордлігських земель.

   Дехто із чоловіків загарчав, наче звір, глянули на хлопця руйнівним поглядом. Однак чоловік із червоними очима та вовчими рисами обличчя залишався спокійним. Занадто спокійним.

   "Тату, врятуй мене..."

– Ти брешеш, щеня.

   Юстан не встиг більше нічого не сказати, коли його міцно схопили за волосся, відволокли вбік, до відер із водою. Тоді ж опустили голову хлопчини в одне із них, потримали до тих пір, аж поки Юстан майже перестав брицатися та відмахуватися руками. Знову смикнули за волосся, витягнули із води, підвели до ватажка.

– Запитую вдруге: із якого ти поселення? – як ні в чому не бувало спитав червоноокий, в той час як Юстан вихаркував воду, давився та віддихувався.

– Певно, ще хоче! – реготнув хтось із юрби, – Зламайте йому руку!

– Ні! – зміг вичавити нажаханий хлопчина, – Я із Довгорову! Із Довгорову!

– Ось це вже схоже на правду, – сказав замість ватажка сивоволосий чоловік, – Твоя брехня може дорого коштувати тобі, байстрюче! В листі, якого ти віз, чітко говориться про Довгорів та Картарен, а отже ти мав просити в якогось там лорда про підтримку Довгорову!

   "Боги...Я і забув про листа! Ідіот! – картав себе подумки Юстан, але тут його увагу знову привернув на себе ватажок."

– Я дам тобі останній шанс, хлопче, і цього разу ти розповіси усе, що знаєш, інакше я віддам тебе в руки Еріка М`ясника, а він вже якось тебе розговорить, – чоловік глянув на здорованя, що мовчки стояв зліва від Юстана. Хлопцеві вистачило одного погляду на здоровилу, аби зрозуміти, що брехати цим людям більше не можна. – Отож, скільки в поселенні озброєних людей?

– До сорока чоловіків...

– Чи надсилалися листи в інші поселення для підмоги?

– Ні, м`лорде, ми довідалися про напади лише декілька днів тому, і тоді ж мали надіслати листа... – відповів хлопчина, похиливши голову. Він вимовляв це із презирством до самого себе, адже не про такі подвиги йому мріялося.

– А хто править Довгоровом? – голос червоноокого змусив хлопчину підвести голову, однак дивитися у вічі цій дивній та моторошній людині Юстан не хотів.