Глава 6

По дорозі додому Аніка купила дві курки-гриль з надією, що це позбавить її від готування. Вже котрий день їй доводилося готувати для звіра, який оселився в будинку, а з'їдав він все до останньої крихти. Так що на другий раз нічого не залишалося. Собі вона ніколи стільки не готувала, а тут зовсім чужа істота. В якійсь мірі це починало дратувати.

По поверненню вовк вже зустрічав її біля хвіртки. Коли дівчина зайшла на подвір'я, він почав ретельно обнюхувати пакет з покупкою.

- Тобі-тобі, - сказала вона, проходячи до будинку. - Чи тобі зараз віддати?

Вовк заскавчав і побіг на ґанок. Зайшовши до будинку, вона поклала пакет з куркою на стіл. Вовк кулею рвонув у вітальню, і через кілька хвилин звідти повернувся Таннарі.

- Який чудовий запах, - промовив він, наближаючись до столу.

Він підгрібся пакет із куркою і став розгортати.

- Рада, що тобі сподобалося, - з полегшенням промовила Аніка.

- Такий запах не може не сподобатися, - він розгорнув фольгу і ковтнув. - Вдома мені не дозволяють таке їсти.

- Дотримуєтесь здорового способу життя?

Перевертень кивнув.

- Моя мама прихильник здорового харчування, - з посмішкою розповів Таннарі. - Вона каже, що раніше перевертні були сильнішими, тому що харчувалися натуральною їжею, а не тієї, що зараз люди придумали. Починаючи від того, що неправильно годують тварин і неправильно готують.

- Так я ще розбалую тебе тутечки, - хмикнула Аніка. - Потім твоя сім'я мені ще претензії виставляти буде.

- Я їм нічого не розповім, - він змовницькі підморгнув їй. - Можна ж себе іноді побалувати.

- Ніж дати? - запитала дівчина, дивлячись, яким голодним поглядом він розглядав засмажену тушку.

- Тут різати нічого, - облизався перевертень.

- Гаразд, - відмахнулася Аніка. - Приємного апетиту, не буду заважати тобі.

Аніка пішла до своєї кімнати, поки квартирант розбирався з куркою. Коли вона повернулася через деякий час, від двох курок залишилися тільки кісточки дбайливо складені на тарілці.

- О, - здивовано промовила Аніка, - ти заковтнула все без залишку.

Таннарі подивився на неї не менше здивовано.

- Так, - підтвердив він і додав винувато: - Якщо ти хотіла теж скуштувати, то треба було попередити заздалегідь.

- Ні, - похитала головою Аніка.  - Їж на здоров'я. Сподіваюся, на сьогодні ти вже будеш ситий.

- Хтозна, - задумливо мовив він, дивлячись на курячі останки на тарілці. - Але кісточки ти не викидай, я з'їм їх завтра, коли ти підеш.

Аніка здивовано глянула на нього. Схоже, звір був всеїдним.

- Добре. І знай, - заявила Аніка, вказуючи на кісточки, - сьогодні я тобі готувати не буду. Я вже починаю втомлюватися від постійної готування для тебе. Приходжу з роботи і готую, замість того щоб відпочити.

- Вибач, - перевертень винувато посміхнувся. - Намагатимусь до ранку перебитися на бутербродах.

- Справа не в бутербродах, - заперечила Аніка. - Ти додому коли збираєшся? Я тобі не прислуга.

- Я зовсім не вважаю тебе прислугою, - Таннарі намагався говорити якомога дружніше. - Якби у мене були гроші, я б дав їх тобі. Навіть сам сходився би в магазин, але навряд чи продавець зрозуміє, що я від нього хочу.

Аніка з півхвилини дивилася на нього і засмучено зітхнула. Їй нічого було йому протиставити, і він про це добре знав, чим і користувався, зображуючи із себе страждальця.

- Ти казав, що перечекаєш пару днів і скажеш, де шукати твоїх рідних, - нагадала вона.

- Точно, - кивнув він. - Ти чайник не ставила? Щось після цього птаха пити захотілося. Спецій багато.

Аніка насупилася і повернулась до чайника, щоб включити.

- Ти не відволікайся. Давай розповідай, де шукати твою сім'ю, - не дозволила вона змінити тему.

Таннарі взявся пояснювати, де жив, в якому районі перебував будинок його сім'ї. Аніка помітила, що ділиться він цією інформацією неохоче. Або він не бажав видавати місце проживання перевертнів свого клану, або не прагнув повернутися додому.

- А зателефонувати їм - не варіант? - запитала Аніка.

Вона і сама несильно горіла бажанням лізти в лігво монстрів, які могли пошматувати її. Одне діло, цей нав’язливий квартирант залежав від неї, але що заважало іншим розправитися з нею.

- Я не пам'ятаю номерів, - засмучено відповів він. - Я і свій номер не пам'ятаю весь.

- Що, у перевертнів така погана пам'ять? - здивувалася Аніка.

Дівчина дивилася на нього з веселістю. Якщо забути, що він перевертень, то вона бачила перед собою типового розбещеного синка багатих батьків, який не звик собі відмовляти ні в чому. Якому не потрібно про щось турбується або за щось переживати. Навіть запам'ятовувати що-небудь, тому що за нього пам'ятали інші.

- Ні, я вже говорив, що пам'ять у мене відмінна. Просто не запам'ятовував його, - зізнався Таннарі. - Не було в цьому потреби. Все записано в телефоні. Можна подумати, що ти пам'ятаєш всі номери, - обурено додав він.

Його слова підтвердила здогадку Аніки - за нього пам'ятав телефон, хоча він міг з легкістю запам'ятати цифри.

- Ти не рівняй мене і себе, - заперечила уїдливо дівчина, піднявши брову. - Ви ж начебто вище людей за еволюцією.

Таннарі насупився і подивився на її спідлоба. Дівчина відверто хотіла його підчепити, і їй це вдалося. Весь цей час він намагався бути з нею ввічливим і ставився як до рівної. Хоча спочатку і висловився, що люди для нього щось нижче. І вона прекрасно це запам'ятала і тепер дорікала цим.

- Я здається тебе нічим не образив, - промовив він з докором.

Аніка збентежено опустила очі, розуміючи, що сказала зайве. Настала незручна пауза.

- Вибач, - тихо сказала вона.

- Гаразд, забудь, - відповів Таннарі, прийнявши безтурботний вигляд. - Сам же так сказав. Розумію, що ти боїшся. І це природно. Але я докладу зусиль, щоб тобі нічого при цьому не загрожувало.