Глава 9

Вранці Аніка спустилася на кухню і, увійшовши, злякано скрикнула.

- О, Боже! - вона відскочила назад і схопилася за серце.

На кухні Аніка побачила Таннарі, що вже прокинувся. Сидів за столом і, як зазвичай, жував щось. Переставши жувати, він здивовано подивився на дівчину, схиливши голову набік, потім озирнувся по сторонах, подивився на стелю, заглянув під стіл. І знову втупився на неї. Дівчина дивилася на нього переляканими зеленими очима.

- Це ти мене за бога прийняла? - поцікавився він.

- Щоб ти тріснув, блохастий, - вилаялася Аніка, прийшовши до тями.

- Що трапилося? - не міг він зрозуміти причини її переляку, одночасно згадуючи, що міг зробити такого страшного.

- Ти страшенно схожий на вовка, - видихнула вона, вказуючи на нього пальцем.

- Так я ж і є вовк, - посміхнувся Таннарі. - Теж мені відкриття. Чи ти за ніч забула?

Він примружився, дивлячись на Аніку, яка залишалась стояти в дверях кухні.

- Нічого я не забула, - похитала головою дівчина і знову вказала на нього пальцем. - Ти себе в дзеркало бачив?

- Я з ранку приймав душ, - смикнув він плечем. - Звичайно ж, і в дзеркало зазирнув. Начебто, нічого там не змінилося. А що?

- У тебе на голові вовчі вуха! - повідомила йому Аніка. - Я заходжу на кухню, а тут таке сидить чудовисько. Мене мало удар не вхопив.

Таннарі сидів спиною до вікна. І світло, що падало з нього, окреслював його силует так, начебто на голові вимальовувалися загострені вушка.

- Ах, це, - широко посміхнувся перевертень, провівши рукою по голові. - Так це ж просто волосся. Відросли за цей час. Вони у мене швидко ростуть.

Він став старанно пригладжувати їх обома руками, але вони все одно неслухняно стирчали так, що було схоже на вуха.

- Нічого собі волосся, - схвильовано промовила Аніка, підходячи до нього ближче. - Я вже подумала, що ти почав мутувати через ці заклинання, і у тебе вуха в людській подобі відросли.

Вона підійшла до столу, придивляючись до хлопця, щоб переконатися, що це дійсно таке поєднання завитків волосся, а не справжні вуха. Таннарі, помітивши її насторожений недовірливий погляд, скуйовдив волосся, змішуючи неслухняні локони з іншими.

- Це всього лише волосся, - настійно повторив він. - Таке буває.

- Розчісуватися треба, - повчально кинула Аніка, відступаючи від столу.

Вона дістала свою чашку і зробила собі каву.

- Я розчесався б, - промовив він задумливо, - та тільки у мене немає гребінця. Але тут справа не в цьому.

- Гаразд, - здалася Аніка, - я куплю тобі ще й гребінець, щоб ти не лякав мене ранками.

- Так гребінець тут особливо не допоможе, - продовжив пояснювати перевертень. - Такі прояви трапляються, і не тільки в мене. Причина тому точно не відома. Можливо, через магію, а може просто тому, що ми перевертні. Підстригтися потрібно коротше, тоді не так помітно.

Він знову поплескав волосся, винувато посміхаючись.

- Можливо, це послужило появі різних страшних історій, - промовив Таннарі. - Люди-вовки, перевертні з вовчими головами. А додай сюди ікла. Їх ти вже помітила. Ми набагато сильніші за людей. Ось тобі і страшилки про кровожерливих нелюдів. Зараз це не так кидається в очі, тому що мода зовсім інша. Короткі стрижки, різного роду засоби для волосся згладжують цю особливість.

Дівчина, стоячи біля кухонної стільниці, подивилася на нього через плече. У чомусь він мав рацію. Щось таки послужило виникненню подібних історій. І вони були неоднозначні: в одних згадувалося, що перевертні - це люди схожі на вовків; в інших - вовки, що стають людьми. Але всі вони супроводжувалися кривавими подробицями, викликаючи страх і трепет перед цими істотами.

- Може й так, - відгукнулася Аніка, скоса поглядаючи на нього. - Але, чорт би тебе забрав, так і померти можна, якщо де в провулку зустрінеш.

- Сподіваюся, це не змінить наших планів на сьогодні? - запитав він.

- Ні, - відповіла дівчина, - я не збираюсь кожен раз брати вихідний, щоб тебе вигулювати.

- Ця прогулянка може допомогти тобі позбутися від мене, - нагадав він, криво посміхнувшись.

На сьогодні вони запланували похід до батька Таннарі, в офіс компанії, де він працював. Сподіваючись, що там за ним стежити не будуть. Аніка спеціально для цього взяла вихідний по завершенню показу. Після довгих напружених робочих днів вона мала таке право, чим і скористалася.

- Радіти не буду, - єхидно посміхнулася вона. - Тому як це ще не означає, що так воно і буде.

- Але можна ж сподіватися на краще, - посміхнувся він, намагаючись підбадьорити. - Хочеш - вір, хочеш - ні, але мені дуже хочеться повернутися додому. Я люблю свою сім'ю і свій будинок. Мені подобається займатися довіреними мені справами.

- О, тобі ще й якісь справи довіряють, - глузливо промовила Аніка, сідаючи за стіл.

- Хм, - Таннарі поблажливо посміхнувся їй, - я не такий, як ти про мене думаєш.