Глава 19

Тасмін, тільки-но звільнившись від справ, поспішила до Таннарі.

- Таннарі, - Тасмін прийшла до брата в особняк Шадрін, - як ти тут?

- Так, поки що живий, - хмикнув він. - Ці змії ще не всю отруту в мене впорснули.

- Перестань, - похитала головою Тасмін, - якби ти нормально харчувався і не бастував, то міг би вже вибратися звідси.

- Отож, - посміхнувся Таннарі, - я вже спробував. Вони з шокер чергують по периметру.

Вона підбадьорливо поплескала брата по плечу, розуміючи, що вибратися з лап Шадрін так просто не вийде. Але хотілося хоч якось підтримати. Помітивши, що він трохи повеселішав, Тасмін вирішила перейти до справи, через якого прийшла.

- Послухай, - заговорила вона. - Ти можеш сказати, де знайти цю дівчину Аніку? Мені потрібно з нею побачитися.

Таннарі подивився на неї здивовано. Сестра згадала про людську дівчині, і згадка її імені боляче відгукнулося в глибині душі. Але зовні він нічим не виявив своє сум'яття.

- Так, звичайно, - відповів Таннарі. - А навіщо тобі?

- Хочу поговорити з нею, - Тасмін вирішила не давати йому примарної надії, на випадок якщо нічого не вийде. - Подумала, хоч і з упізнанням, що варто віддячити за допомогу тобі. Хоча нічого не вийшло з цього, але вона ж ризикувала через тебе. А ми, здається, навіть спасибі їй не сказали.

Брат ще з хвилину вивчає дивився на Тасмін.

- Добре. Дякую дійсно сказати не встиг, і розлучилися ми не дуже дружньо і різко. І ще: я грошей їй винен, - згадав він. - Розрахуйся за мене, будь ласка. Я обіцяв, що поверну всі гроші, що вона через мене витратила. І подякуй за все. Вона знає, за що.

- Добре, - відповіла Тасмін з посмішкою.

Вона помітила, як він оживився, згадуючи про неї. Таннарі став пояснювати, як знайти будинок Аніки. Адреси він точно не знав, знову ж таки не цікавився, діючи чисто на тваринних інстинктах, будучи вовком, а сама дівчина так і не згадала його. Дізнавшись адресу Аніко, Тасмін поспішила до неї.

Застати дівчину вдома виявилося не таким простим завданням. А де вона працює, Тасмін не спитала, та й наскільки вона зрозуміла, Таннарі не знав цього. Розсерджена невдачею, Тасмін повернулася додому.

Наступного дня вона повторила спробу, але знову не знайшла дівчину. Аніка завчасно пішла на роботу, а ввечері не повернулася додому. Тасмін втомилась чекати и поїхала. Вона припустила, що дівчина повернеться дуже пізно або заночувала у кого-то другого. Час піджимав, призначений день весілля невідворотно наближався.

У момент, коли вона зібралася знову відправитися до неї з візитом, у Тасмін виникли проблеми в торговому центрі. Їй довелося відкласти свою поїздку до Аники на деякий час.

Приїхавши до будинку в черговий раз, Тасмін застала момент, як вона від’їжджає з якимось хлопцем. Розмовляти при сторонніх вона не хотіла, і зустріч довелося знову відкласти.

***

Щоб не піддаватися і без того тяжкого смутку, Аніка занурилася в роботу з головою. Аж до того, що залишалась ночувати. Затримуючись, вона не встигала на маршрутний транспорт, і добратися додому можна було тільки на таксі. Витрачатися зайвий раз їй не хотілося, та й вдома прибувати на самоті теж. Розтривожені подругою спогади з новою силою дряпали душу і серце, не покидало відчуття втрати близької істоти. Пригнічуючи свої непокірні почуття, вона прагнула не думати про перевертня-красеня. Але сидячи на роботі і креслячи ескізи, кілька разів ловила себе на тому, що починає малювати Таннарі. Першим поривом було порвати листок, але зупинялася. Все, що їй залишилося від нього - спогади. Так вона хоча буде пам'ятати його обличчя. І ховала малюнок в дальній ящик під купою інших паперів.

Навіть колеги на роботі не залишилися в стороні і помітили, що життєрадісна і товариська дівчина, стала похмурою і відстороненою. Особливо співчутливим був Адам. Хлопець раз у раз крутився поруч, надаючи різні знаки уваги. Але дівчина просто ігнорувала його.

Не витримавши, він безпосередньо покликав її на обід.

- Аніко, кидай це все, йдемо обідати, - покликав Адам, підійшовши до робочого столу дівчини.

- Дякую, я не зголодніла. Та й треба доробити роботу. У мене тут багато недоробок, - відповіла Аніка, не відриваючись від екрану монітора.

- Не знаю, куди ти женешся, але у нас більш ніж достатньо часу на виконання цього проекту, - промовив Адам, заглядаючи в монітор. - А зробити перерву і заповнити сили не завадило б. Ти, он, яка стомлена.

Аніка відволіклася від монітора і глянула на білявого хлопця. Адам привітно посміхнувся.

- Ходімо, - наполегливо покликав він знову. - Кава вип'єш, тістечко з'їси. Відвернешся і перепочинеш.

Хлопець правий, вона навмисне себе завантажила робочими клопотами, щоб не згадувати про порожньому будинку і минулі події.

- Гаразд, умовив, - погодилася Аніка, посміхнувшись у відповідь. - Підемо, пообідаємо.

Вони вирушили до кафе поряд з їх агентством, де часто бували в перервах. Адам не відволікався від Аніки ні на хвилину, намагаючись розвеселити всіма доступними способами. Наполіг на оплаті її замовлення та запропонував замовити ще що-небудь додатково. Аніка піддалася його старанням і відволіклася від своїх турбот.

У наступні дні Адам постійно запрошував Аніку обідати. Зізнався, що тривожитися за неї. Поцікавився, чи не сталося чого серйозного. Аніка списала все на справи сімейні і запевнила, що в іншому все добре. Його турбота і занепокоєння підлестили. Хоч когось цікавило її благополуччя. І дівчина не стала відмовлятися, відчувши, що від спілкування з ним стає легше.

Пригадалося зауваження перевертня, що колега небайдужий до неї. Придивившись до енергійного хлопця, що крутився поруч, Аніка усвідомила, що перевертень мав рацію. Адам занадто ввічливий і уважний, прагнув догодити. Раніше вона не звертала на нього уваги, вважаючи, що нецікава, як і іншим колегам. Хоча хлопець прийшов до них порівняно недавно, і року ще не пройшло, спілкувався з нею при першій-ліпшій нагоді і був привітніше більше за інших. Однак до сих пір не виявляв відкритого інтересу до неї. Але зміна в її поведінці, схоже, спонукали до більш рішучих кроків.