Частина восьма. Причина всіх біт – один аркуш з блокнота

Джерело нашої мудрості – наш досвід. Джерело нашого досвіду – наша дурість.

Александр Жорж-П'єр Гітрі

Єва перебувала у стані заціпеніння. Раніше вона чула про жертв, які зовсім не опиралися і не могла зрозуміти, чому вони так чинять. Здавалося, аби опинилася сама в подібній ситуації, то порятунок зубами вигризала б. А виявляється, іноді контроль над власним тілом говорить тобі «бувай» у дуже не підходящі моменти.

Руки Стаса безсоромно пересувалося вигинами її тіла. Здавалося, хлопець не поспішав перейти до головного, ніби чекав, коли дівчина нарешті усвідомить, як їй пощастило. Та вона лише стояла з опущеними руками й кам’яним обличчям, дослухаючись, як лоскотно стікають сльози по щоках і підборіддю.

В якийсь момент світ перед очима різко завертівся. Єва переховувалася на стільки глибоко в собі, що не одразу зрозуміла, що то вона не свідомість втрачає, а Стас грубо нагнув її, обперши об бильце дивану. Від непроханої думки про кількість жінок, з якими вчинили в цьому кабінеті так само, почало нудити.

Хлопець саме почав підіймати її сукню, коли двері різко відчинили. На порозі  був… Артур! Той самий старшокласник. Ще один зі списку, щоб його! Клятого списку, через який вона знову опинилася в лайні по самі вуха. 

– Якого дідька?! – заволав Станіслав, намагаючись прикрити те місце, яке видавало його наміри, не зрозуміло, правда, навіщо, враховуючи в якому стані перебувала Єва.

– Ти знову за своє, так? – не питаючи дозволу зайшов до кабінету, поправив сукню дівчини і вивів її, притримуючи за плечі. Навіть не забувши по дорозі прихопити сумочку Єви. – До того, що ти тягаєш будь-кого, хто схожий на жінку я вже звик, але це… це навіть для тебе занадто. Дівчина вся в сльозах. Що ти збирався зробити? Взяти її силою?!

– Аби ти не припхався, то вона б вже почала отримувати задоволення.

– Збирався загіпнотизувати її своїм хазяйством?

Артур кудись повів Єву, продовжуючи притримувати за плечі. Вона подумала, що зараз він виведе її з лікарні, та натомість вони зайшли в кабінет в іншому кінці коридору. Хлопець зачинив за ними двері на ключ. І в цей момент у дівчини сталася справжня істерика. Єва плакала, говорила щось нерозбірливе, а її схлипування стрімко перетворювалися в підвивання. Здавалося, що з кожним новим вдихом до легень потрапляло все менше і менше повітря. З носа потекла кров, яку дівчина сприйняла як шмарклі, а через плач вона потрапляла ще й до горла, тому Єва раз повз раз то шморгала, то кашляла, не припиняючи плакати.

Раптом вона відчула дотик чогось м’якого до її носа. Підняла очі і побачила перед собою Артура, який притискав до обличчя дівчини сіро-білу носову хустинку. Вони були посеред його кабінету, на підлозі. Вона з підігнутими під себе ногами, а він – присів поруч. Дівчина невпевнено торкнулася до маленького шматочка тканини. Нарешті хлопець зміг прибрати свою руку. Після цього Артур подав їй склянку води.

Пройшло хвилин десять перш, ніж їй вдалося повністю втихомирити свої схлипи, а йому всадити Єву на стільчик біля столу. Обличчя злегка стягували присохлі сльози, а голова боліла так, ніби в ній хтось підірвав бомбу.

– Що тебе пов’язує зі Стасом?

– Нічого.

– Тобто ти собі йшла, нікого не чіпала, а тут раптом він… Налетів, затяг у свїй кабінет і гайда лапати?! Так було?

– Ні. Чому ти мене допитуєш?

– На «ти»? – тон у нього був майже обурений.

– Ніби ти до мене на «ви».

– Чому ти здаєшся мені знайомою?

– Бо так і є.

Єва розповіла, звідки вони знають одне одного. Хоча у випадку Артура це було на рівні «десь бачив». У школі він вирізнявся спортивними досягненнями, чим подобався багатьом дівчатам, тому його геть не здивувало те, що вона так легко впізнала його після стількох років.

Дівчина примітила, що фігура хлопця вже не виглядає такою спортивною, навіть невеличкий животик з’явився. Втім він все ще лишався привабливим і доглянутим чоловіком. З обручкою на пальці.

– Ми зі Стасом типу як родичі, тому мені дуже не все одно на цю ситуацію.

– Родичі?!

Виявилося, що Артур і Станіслав одружилися на сестрах. Обидві милі, добродушні і м’якосерді, не дивно, що обрали собі в чоловіки тих, чия професія – рятувати людей. Хлопці дійсно талановиті лікарі-хірурги, яким пророчили велике майбутнє. Та тільки до жінок вони ставилися по-різному. Коли для Артура дружина й донька – це оаза, яку він безмежно любить та оберігає, то для Стаса сім’я – це тил, який він вважає достатньо комфортним для того, щоб вертатися до нього щодня.

– Ти собі не уявляєш, скільки медичних сестер «каву приносили» у той кабінет і скільки пацієнток там «дякувало». Тут про це всі знають. Ти, до речі, не здивувалася, що тебе спокійненько завели в його кабінет?

– Я подумала, що це через те, що представилася давньою шкільною приятелькою, а він же син власників клініки в все таке…

– Воно то так, але трішки не так. Тебе автоматом класифікували як чергову з його списку.

– Ммм… – все що змогла видавити з цього приводу. – А як ти взагалі потрапив до нас? Він же зачинив кабінет і ключа викинув.