Впізнай мене через тисячоліття

Розділ 2

    Всі веселились і танцювали навколо обрядового багаття, співаючи пісні.
    - Так люблю «сердитий день»! - радісно вигукнула моя світловолоса подруга, та вже більш стримано додала з легкою ноткою заздрості, – як же тобі пощастило - стала Дівою вогню.
    Легко усміхаюсь їй. Дійсно, не кожній дівчині селища щастить стати головною на цьому святі. Старійшини завжди обирають найкрасивішу і найенергійнішу для виконання важливої місії – окропити всіх односельчан свяченою водою, зібраною із дев’яти криниць селища, очистивши так від гріхів (дев’ятка – улюблена цифра Перуна, покровителя цього свята).
    - Це ж ти тепер цілий рік будеш головною розпорядницею на наших святкуваннях, - знову заздрісно підмітила Білослава. – А наступної весни станеш нареченою Перуна – Додолою.
  -  Можливо наступного року  вже тебе оберуть для цієї місії, - пробую підбадьорити.
    Може вся ця ситуація й здавалась би мені привабливою, якби в ній не було прихованого підтексту, адже я до безпам’ятства боялась грому й блискавки, а тут мене несподівано обирають головною на святі Перуна, якого Сварог (головний бог) посилає на землю саме у вигляді цих природніх явищ.
    Відірвавшись від запальних обрядових танців, до нас підійшли хлопці. «Завжди такі нерозлучні» - чомусь промайнула несподівана думка.
    - Милодара, Білослава, - першим звернувся до нас Добромир, - ходімо з нами вночі на пошуки цвіту папороті.
    - Так, - додав Сірослав, - якщо у нас і є можливість це зробити, то лиш сьогодні, адже Перун посилає на неї свою блискавку – обов’язково знайдемо.
Блимала очима дивлячись то на одного, то на іншого парубка й не знала, що їм відповісти.

***   ***   ***
   Орися, Орися! – знову чую ніби здалеку чийсь голос. Просипаюсь, вириваючись з полону дивних сновидінь.
   - Як ти можеш так довго спати в найвідповідальніший день?! - пристрасно прокричала над вухом сестра.
    «Який відповідальний день?» - хмурюсь, потираючи очі та поволі пробую прийти до тями, повертаючись в реальність. Напружую мозок. Зрозуміло. Перший день навчання в університеті. Ось звідки вся ця метушня.
   Автоматично виконавши ранкові процедури, зав’язала волосся в тугий пучок та одягла білу блузу з короткою спідницею. Іванка зиркнула на мене з неприхованою заздрістю і знову заявила, що мені пощастило бути повнолітньою. Наче її хтось дуже сильно стримує в виборі одягу до школи. Це дівча завжди робить, що заманеться, та ще й так норовисто.
   Зібрала невеличкий рюкзак й покрокувала до свого нового студентського життя. У дворі на мене вже чекала подруга Віка, ми з нею вирішили й надалі разом навчатись, так як вибрали однаковий фах.  Вона довгонога брюнетка і я - струнка шатенка з світло-каштановим відтінком волосся, так чудово доповнювали одна одну. Тримайтеся хлопці!
    В універі серйозних занять не було, все ж перший день навчання, який призначений для знайомств і спілкування. Ми з Вікою сиділи разом й активно обговорювали хлопців. Як з’ясувалось, достойних кандидатів у нашій групі було не так вже й багато, та мені вони і не подобались. Здається, подруга такої ж думки. Значить будемо шукати собі бойфрендів серед старшокурсників, якщо там дійсно є «пристойні варіанти».
   В школі ми з нею не були популярні - постійно навчались, не привертаючи до себе особливої уваги протилежної статі. В такому віці хлопцям подобаються розкуті, нафарбовані ляльки, а це вже точно не про нас, тому ні з ким не зустрічались. Всі сподівання покладали на університет.
   Як виявилось, початок навчального року тут завжди асоціюється з гучними вечірками й гуляннями в нічних клубах, які знаходяться майже поруч. Добре все продумали, щоб студенти одразу йшли на пари, не запізнюючись. Усміхаюсь своїм думкам.
    - Аріно, то ми йдемо? – вивела мене з роздумів Віка.
    - Що за питання? - усміхаюсь на всі «тридцять два», - звичайно йдемо, потрібно як годиться відсвяткувати початок навчання!
    Вечір наступив досить швидко. Іванка дуже хотіла піти з нами, та на щастя мама їй не дозволила. Бракувало мені ще наглядати за молодшою сестрою всю вечірку. Мабуть, через рік її уже ніхто не зможе зупинити. Бідолашна мама. Сестра виросла занадто активною і норовистою. Цікаво в кого вона вдалась? Тепер буде цілий вечір супитись на батьків, за те, що не дали порозважатись на славу, натомість змусили взятись за навчання.
   - Аріно, ти виглядаєш просто супер! – приголомшено видала Віка.
    Моє сріблясте шовкове плаття ефектно виблискувало в нічному сяйві. Та подруга виглядала не менш спокусливо і відверто в своїй шкіряній міні спідниці й відкритій блузі. Наче модель з якоїсь обкладинки. Про це я їй також сказала й ми обоє щиро розсміялись, уявляючи як на нас будуть реагувати університетські парубки.
    В нічному клубі було дуже шумно. Всі веселились, пліткували і танцювали. Ми підійшли до однокурсників та перезнайомились зі старшими студентами. Віка захопилась русявим юнаком, який назвався Олексієм, до мене ж тим часом почав залицятись чорнявий третьокурсник Стас.
   Здається, я йому сподобалась. Подумки вже уявила як ми зустрічаємось, пересікаючись на перервах між парами, гуляємо містом, знайомимось з батьками. Оце мене понесло! Ще не вистачало почати уявляти себе у весільній сукні поруч з ним. Мабуть, вже давно треба було знайти собі якогось хлопця, щоб хоч потренуватись на ньому трохи.
    Раптово мій новий знайомий заявив, що мусить терміново зателефонувати і йде геть, обіцяючи швидко повернутись. Дивуюсь та дуже сподіваюсь, що нічим його не злякала. Наче все ж добре було.
   Вирішила взяти собі коктейль. Направляюсь до бару і несподівано налітаю на широкоплечого незнайомця. Він проливає на себе напій, який тримав у руках.
   - От дурепа! Дивитись треба куди йдеш! – зловісно вигукує з неприхованою огидою на обличчі, навіть не дивлячись в очі. – І де ж такі дурні дівки беруться?!
    Одразу зблідла. Від його слів стало так принизливо. Ну невже він думає, що я це спеціально? Здається, в нього з’явилось бажання мене вдарити, навіть кулаки міцно стис, не зводячи стальних очей з плями, яка розповзлась по його білій модній футболці.
    І що за реакція така дика? Розумію неприємно, прикро, але навіщо так жорстоко, я ж не хотіла. Від розгубленості навіть вибачитись забула. І чому він настільки злий? Аж мурашки забігали по шкірі від його злоби.
   - Дівахо, ти мені за це дорого заплатиш! – загрозливо прошипів він, продовжуючи вивчати пляму.
    Ці його зневажливі слова нарешті привели мене до тями.
   - Вибач, - якось занадто жалісливо пролепетала я, а потім сміливо добавила: - невже ти думаєш, що я це зробила навмисно?!
   Зненацька глянув мені в очі, хмурячись і раптово змінився в обличчі. Здавалось, над чимось міркує, аж примружився.
    Що з ним таке? Вирішую швидко зникнути з перед його очей, інакше наслідки можуть бути дуже неочікуваними, як і його перемінний настрій. Але як тільки ступила крок в сторону, він міцно схопив за руку.
    - Ти хто? – зловісно запитав, свердлячи цими холодними очима.
    Мабуть, в цю секунду серце пропустило удар. Враз стало якось моторошно. Чомусь подумалось, що мене від нього вже не врятує ніхто. Не розумію, як можна настільки злитись за таку дрібницю.
  - Я тебе запитав щось! – грізно підвищив голос і ще міцніше стис руку, притягуючи ближче до себе.
    Наші очі знаходились майже поруч, та я не бачила в його погляді ніякої доброти, одну злість і якусь навіть зневагу.
   - Відпусти, ненормальний! – нарешті вирвала руку з його лапищ і швидко кинулась до виходу.
   Перехопивши по дорозі подругу, заявила, що їду додому на таксі, вона не хотіла відпускати, але я була дуже переконливою.
   Дорогою додому намагаюсь забути злі очі цього незнайомця, подумки благаючи, щоб він не був студентом мого університету, інакше проблем тоді точно не уникну. Адже саме це його зловісний погляд мені й обіцяв.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше