Впізнай мене через тисячоліття

Розділ 12

Закинувши на плече рюкзак з самим необхідним одягом, крокую знайомою стежиною від залізничної станції, обережно оминаючи каміння, яке час від-часу трапляється, та нерівності порепаного ґрунту.
    Це селище, за давніми переказами колись було величезним, проте зараз поволі стає все більш безлюдним. Роззираючись по обидва боки від стежки, бачу як майже кожна друга старенька хатина стоїть самотньо заростаючи височезними бур’янами й молодими деревами. А ще ж наче недавно тут мешкали люди, грались діти, я це чітко пам’ятаю… Якщо так піде і надалі - це село взагалі зникне з лиця землі. Такі невтішні припущення погіршили мій і без того поганий настрій.
    Подумки повернулась в свій дивний сон. Взагалі складається таке враження, що я не сплю, а дивлю якийсь фільм, адже одна частина дивної історії завжди є продовженням іншої. Як таке взагалі можливо? І куди зник мій Нік? Може вже час задуматись про похід до психолога? Ні, одразу ж відкинула цю думку - таке не для мене.
   Вже й показалась бабусина хатина. Підходжу до хвіртки й бачу як вона завзято порається в квітнику, обполюючи свої чорнобривці.
   - Бабуся! – вигукую радісно і кинувши рюкзак на лавку біжу її обіймати.
    - Ориська, - обережно притисла мене до себе, щоб не забруднити землею. - Як же ти виросла.
   Усміхнулась їй, адже ми бачились недавно - літом приїжджали з Іванкою щоб допомогти по господарству, правда ненадовго, так як обоє вирішили попрацювати, підробляючи в магазинчику навпроти свого будинку.
   - Бабусю, кидай цю клумбу, я зараз тобі допоможу! – повідомляю безапеляційно та йду переодягатись і вже через декілька хвилин приєдналась до неї.
    Бабуся випитувала всі подробиці студентського життя. Я з захопленням розповідала, часто прикрашаючи дійсність невинними вигадками. Звичайно, про дивакуватого Давида промовчала, про нього не знає ніхто з моїх рідних. Сподіваюсь і не дізнається, адже вірю, що скоро цей дивак залишить мене в спокої, побачивши, що він мені зовсім не потрібний.
   Ввечері ми напекли пирогів. Бабуся завзято ділилась зі мною своїми найкращими рецептами, заявляючи, що скоро знайду собі чоловіка, матиму сім’ю, тому зобов’язана навчитись смачно готувати. Я ж подумки усміхнулась, взагалі ненавиджу готування, значить моєму майбутньому чоловіку вже не пощастило.
   Потім ми сіли за стіл пити чай з ще теплою запашною здобою і я вирішила скористатись такою хорошою можливістю пролити світло на свої дивні підозри.
   - Бабусю, ти нам в дитинстві розповідала різні історії цього селища, - відпивши ковток гарячого запашного чаю, продовжую: - Що тобі відомо про Відьмину гору?
    Вона здивовано зиркнула на мене, поставивши на стіл чашку, але нічого не запитала, та одразу почала розповідати:
    - Існує багато різних історій про це дивне місце. Якщо чесно, то я і сама не знаю, чи можна в них вірити.
Я усміхнулась, дивно це чути від бабусі, яка все дитинство лякала нас з Іванкою історіями про відьом, кікімор, чаклунів, лісовиків і тому подібну нечисть.
    - Мої предки переповідали, що та скеля здавна була місцем Сили, - бабуся перевела подих і ніби поринула в цю історію, в ті стародавні часи. – Там слов’яни поклонялись своїм божествам, влаштовували різноманітні гуляння з обрядами, черпаючи магічні сили.
    Раптово в мене пробіглись шкірою мурахи, адже саме це я й бачила в дивних снах, як чудернацьки одягнені люди палили на тій скелі багаття, стрибали через нього, та проводили інші язичницькі ритуали.
    - За давніми переказами, з тієї скелі стрибали дівчата, яким розбили серце, розчарувавшись в коханні. Навіть поговорювали, що там здійснив ритуальне самогубство дуже сильний злий чаклун тому його душа досі блукає тими місцями, шукаючи в кого б підселитись.
   І знову в мене похолоділо серце. Нік! Адже саме там він мені і являється в снах. Невже він був тим чаклуном? І що це зі мною сталось, я ж ніколи раніше не вірила в подібні казки?! Навіть якщо це й правда, то злим він точно не був. Одразу ж згадались п’янкі вуста, розтріпане вітром русяве волосся, яскраві очі, які світились ніжністю і те, як він мене безпечно обіймав.
   Розуміючи, що сиджу тут зараз перед бабусею з дивакуватим виразом, вмить відганяю всі ці думки й вирішую йти спати, вже знаючи, що завтрашній день проведу на Відьминій горі, намагаючись відшукати хоч якісь відповіді на дивні сновидіння, бо саме за цим я сюди і приїхала.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше