Впізнай мене через тисячоліття

Розділ 13

 Я ніжно проводила рукою білою сукнею. Скільки ж вечорів ми з мамою та сестрами провели над її пошиттям і оздобленням червоною вишивкою. Але це того варте. Стояла в цьому прекрасному весільному платті, не вірячи, що вже за декілька годин стану дружиною Добромира. Невільно усміхаюсь. Мати так гарно заплела це довжелезне волосся в дві красиві коси, та ще й прикрасила червоними стрічками. Мабуть, мій коханий ще не бачив мене настільки красивою.
  - Милорада, - раптово вирвав з роздумів захеканий голос малого Путислава, однолітка моєї найменшої сестри, - швидко біжи до Добромира, він тебе кличе.
    Що сталось!? Навіть не уявляла чому він може мене кликати до себе в такий день. Та стурбований голос малого посланця, навіював якусь смутну тривогу. Не розбираючи дороги біжу селищем, до колін піднявши святкову сукню. Всі на мене витріщаються з різних боків, але я навіть не думаю про репутацію. Тривога все більше стискає серце.
   Ледве переводячи подих, забігаю в хатину, господинею якої готувалась стати і завмираю на порозі, не вірячи своїм очам. Добромир непорушно лежить на підлозі з кинджалом в грудях, а над ним стоїть Сірослав. Нестямно кричу, кидаючись до коханого, намагаюсь його трясти. Я не можу вірити в таку реальність. Розпач і нестерпний біль. Світ зруйнувався, безповоротно розтрощився.
   - Ні! Ти не можеш мене покинути! Я не стану жити без тебе! – продовжую люто трясти закривавлене тіло.
   - Милорада, заспокойся, я допоможу тобі це все пережити. Проведу ритуал і ти все забудеш, болю більше не буде, я тебе від нього захищу. – десь, наче, здалеку почувся ненависний голос.

    Очі розплющились і часто дихаючи, ніби після марафону, присіла на ліжку, вириваючись з кошмару. Як же я втішилась, що все було лиш сном, інакше наяву такого б просто не пережила. Торкнулась щоки, розуміючи, що сльози були реальними, швидко витерла їх, щоб бабуся нічого не помітила.
Ні, ці сни стають все більш жорстокішими! Я вже прогулююсь ними не з радістю, а з жахом. Треба щось вирішувати, інакше походу до психолога в майбутньому мені не уникнути.
***   ***   ***
    Допомогла бабусі приготувати сніданок і пішла на прогулянку, щоб не втрачати дорогоцінного часу, адже ввечері потрібно повернутись додому в місто.
    Дорога до Відьминої гори майже повністю заросла травою й різними бур’янами, було цілком зрозуміло, що туди ніхто з місцевих не ходить. А що їм там робити? Намагаюсь обминати хоча б кропиву і колючі будяки, петляючи стежиною, яка все далі ставала вужчою.
    Вранішнє осіннє сонце ще не встигло висушити всю росу з трави, тому мої кросівки вже повністю промокли. Намагаюсь не придавати цьому значення, зосередившись на своїй цілі.
   Взагалі сьогоднішнє сновидіння мене дуже розчарувало, адже я бачила якими закоханими й щасливими ці двоє слов’ян були там на ромашковому полі. Я ж навіть вважала, що їх ніщо не розлучить, що настільки сильне кохання перемагає все. Та можливо це все просто хвора уява моєї підсвідомості і мені дійсно потрібно лікуватись.
    В подібних невеселих роздумах підійшла до скелі. Зупинилась та поглянула вгору, згадуючи слова бабусі про самовбивць. «Мабуть, боляче звідти падати. - промайнула несподівана думка. - Але скоріш за все, то вигадки», - вирішила я й оминувши колючі кущі, почала підійматись зарослою стежкою на верхівку.
   Опинившись нагорі, раптово нахлинули спогади зі сну з Ніком. Розгублено зиркаю, згадуючи де він стояв, що говорив і як ніжно обіймав. Це все було так, наче, насправді, ніби не спомин зі сну, а з реального життя. Ну як таке можливо? Може я дійсно несповна розуму?! А раптом це той несамовитий Давид мене заразив своїм слабоумством?
«Що ж робити далі?» - розгублено зиркаю то в один, то в інший бік. Раптово осяяла несподівана думка – потрібно заснути. Роззирнулась, та вибрала місце з більш густою травою. Лягла та заплющила очі. Як змусити себе спати? Що там було в дитинстві? Вівці… Починаю рахувати овець. Не допомогло. Пригадую таблицю множення, не розплющуючи очей. Теж не діє. Завзято перепробувала безліч різних способів, вже й втратила надію, та незчулась, як все ж поринула в бажане забуття.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше