Впізнай мене через тисячоліття

Розділ 19

Минулий день і половину ночі, просиділа в інтернеті вишукуючи хоч якусь інформацію про свого коханого, та нічого не знайшла. Переглянула сотні й тисячі підходящих за віком хлопців, перепробувала всі похідні від його імені, але мого коханого, наче, не існувало.
    «А він же ж може бути де завгодно. Навіть не в нашій країні» - одна за одною подібні нестерпні думки терзали серце, відбираючи віру. Я все одно не здаватимусь! Знесилившись заснула лиш під ранок.
   - Нік! – біжу не дивлячись під ноги й кидаюсь йому в обійми, розуміючи, що в них мій порятунок.
    Відчуваю, як ноги відірвались від землі. Він закружляв у своїх міцних обіймах. Почувся мій дзвінкий сміх, який відлунням розносився навкруги, напуваючи все позитивною енергетикою, стираючи тисячолітні кордони, руйнуючи бар’єри між нашими світами сну й реальності.
    - Нік, я знаю ти десь існуєш, - ці тихі слова скоріш призначались мені, ніж йому.
    Торкаюсь рукою його обличчя, щоб пересвідчитись наскільки він реальний. Відчуваю під пальцями його теплу шкіру. Хіба потрібні ще якісь докази? Ніжно торкаюсь його губ, на них завмирає гаряче дихання.
    - Чому ти не приходиш до мене в реальному житті? – продовжуючи ласку запитую я.
    Ніжний дотик вустами до моїх пальців викликав трепет по всьому тілу. Наскільки легкою і одночасно глибокою була така ласка. Одна його присутність може звести з розуму.
    - Не можу цього зробити… - відповідає з жалістю в голосі.
   - Чому? – моє щире здивування видало весь відчай, з яким доводиться жити уже декілька тижнів, після появи цих чудернацьких снів. – Адже ти могутній чаклун! Я пам’ятаю!
   Не відриваючи сіро-блакитних очей від моїх губ він похитав головою і з розпачем сказав:
   - Не в цьому житті…
   - Що це значить? – наша розмова поволі набирала все більшої емоційності та різкості.
    - Пройшовши століттями, ті вміння й знання згубились, я відійшов від своїх коренів, тепер від них залишилась лиш оболонка.
   - Тоді як ти приходиш до мене в сни? – моє здивування підсилилось ще й змахом руки.
   - Бо наші душі завжди прагнули бути разом, от і зараз вони тягнуться одна до одної тоді, коли відмикається розум. Саме моя душа привела мене сюди. А я ж так довго чекав на тебе.
    - Значить ти також все пам’ятаєш?! – відійшла від нього в бік, адже в такій близькості важко думати про все це. – Чому ж тоді ти не шукав мене?
    На його обличчі почали відображатись почуття. Здається, він також задавав собі це питання, тільки раніше. Розумію, що віднайти всі потрібні відповіді буде мега складно.
    - Це якесь прокляття, - тихо сказав Нік, ділячись своїми здогадками. – Раніше я тебе не пам’ятав, тільки тепер згадав все.
    - Чому ж тоді ти з самого початку мені не розповів ким я була, ким ми були одне для одного? – відчайдушність в голосі виказувала всю бурю емоцій, які рвали серце.
   - А ти б повірила, якби сама все не побачила власними очима?
    Його проста відповідь здавалась аж надто логічною. Так, він має рацію, якби не пережила всі ті емоції разом з Милорадою, навряд чи змогла б збагнути всю суть і глибину минулого життя.
   - Що мені тепер робити, як тебе знайти?
    - Спочатку ти мусиш зробити вибір… між мною і ним. Це його прокляття змушує нас все переживати знову.
    Ці таємничі слова розізлили не на жарт. Хіба не можна все відверто сказати, а не говорити загадками, які я повинна якось розгадати? Вже хотіла накинутись на нього з цими  претензіями, та несподівано розплющила очі. Нік раптово зник разом зі звуком будильника, наче, взагалі витвір хворої уяви.
    Вже ж наче, звиклась з цим усім, та все ж розчарування нікуди не дівалось. І де тепер шукати відповіді?
    А на вулиці вже ласкаво та не по-осінньому тепло світило сонце. Захотілось навіть відчинити вікно впускаючи в кімнату веселе проміння, перебираючи його руками. Це трішки підбадьорило, тому похапцем зібралась в університет (щоб там не сталось, а навчатись треба) на ходу перехопивши бутерброд, що навіть засмутило маму. Дуже вже ревно відноситься до сніданку, завжди наголошує, що це основний прийом їжі. Вона в мене трохи схиблена на здоровому харчуванні, тому нам з Іванкою і доводиться страждати.
Дорогою на навчання згадалось як ми з Вікою завжди разом діставались школи. Зараз все зовсім інакше, життя так різко змінило все. Вона їздить зі своїм Олексієм, а я на автобусі, або з Давидом (звичайно коли в того є настрій мучити мене). Цікаво що буде далі? Ми ставатимемо старшими та, мабуть, взагалі віддалимося одна від одної. Якось не хотілось такого майбутнього.
З подругою зустрілись вже в університеті, стояли посеред коридору, розмовляючи про нову крамницю одягу, адже Віка мріяла про сукню кольору електрик, яку побачила там і пристрасно розповідала з чим її носитиме. Раптово помічаю його: красива зачіска, модний одяг (точно не дешевий і брендовий) та звичний блиск металу в очах. Він наближався, а я вже не боялась як раніше, з викликом занурюючись в цю холодну безодню. Та він лиш пройшов мимо, навіть не привітавшись і байдуже попрямував далі, до своєї авдиторії. Щось новеньке. Навіть якесь легке розчарування відчула, адже вже приготувала йому гідну словесну відповідь. Може він уміє читати думки? Віка одразу перемкнулась на наші стосунки, забувши про сукню, бо подумала, що ми посварились.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше