РОЗДІЛ 4. ВРАЖА ДІВКА

Катерина Довга виглядала втомлено. Цілу ніч не змикала очей. Під ними залягли тіні, губи здавались сухими і потрісканими. Павло прийшов аж над ранок – виглядав змарнілим і блідим. Глибоко в душі вона розуміла що щось відбувається, однак все навколо їй здавалось примарним.

Вчора вона побачила постать у білому.

- Той чоловік, - думала вона,  -  він прийде і все закінчиться.

І відтоді  вона стала чекати чоловіка у білому. Її розум наче очистився і вона навіть змогла вимовити декілька слів, чим дуже здивувала стару Устину. Та сплеснула руками і розплакалась, а Катря тільки здивовано моргала. 

- Ну що ви, мамо! – стривожено підійшла вона до старої, і обійняла сиву голову. Устина прихилилась до доньки і заридала.

Такими їх застав Павло. І вже потім сам наодинці ридав. Від щастя. Матір, котра ніби спала майже двадцять років, прокинулась. Більшого щастя годі знайти.  А потім наче сам отямився і перелякано глянув на бабу і матір. Селяни не дуже зрадіють їхньому щастю. Тепер-то вони точно звинуватять її і скажуть, що Катря відьма. І може повториться історія так як і зі Світланою. Баба теж завмерла і поглянула на єдиного онука. Здається їхні думки зійшлися.

- Тут би поміг той ворожбит, – прошепотіла стара.

Катря глянула вбік і легенько осміхнулась краєчком губ.

- Він уже тут.. – прошепотіла спраглими губами.

Павло вражено оглянувся назад, кухоль із водою випав у нього з рук. І справді – Андрій якраз входив у їхній двір.

Він йшов неквапливо, Павло здивовано оглядав як той опирається на свою зміїну палицю. Він виглядав втомленим, немов не спав бозна скільки часу. Андрій сухо привітався із сім’єю і його погляд завмер на Катерині. Та знітилась, однак вигляду не подала.

- Будь ласка, залишіть нас удвох, – попросила вона у сина і матері. Ті тільки переглянусь, однак не сказали ні слова, і  швидко зникли у хаті. Катря і Андрій залишились стояти на дворі.

- Нам слід було зайти… - нахмурилась вона, і її очі злякано забігали, квапливо вишукуючи за  спиною прихожого всіх охочих до пліток. Вона неголосно видихнула і продовжила. – Я думала, що ти згинув тоді разом із нею. Це добре, що ти лишився живим. Тепер я спокійна.

- Вчора Павло казав, що ви… - Андрій затнувся, згадуючи як той відверто зізнавався ворожбиту, що його матір зійшла з розуму.

- Причинна? – зрозуміла його заминку Катря і ледь усміхнулась. Її очі виглядали сумними. – Може я і була такою… - вона зітхнула. – Те, що тобі розповім, має залишитись між нами. З мене вистачить людських пересудів. Не хочу!

- Про що це ви? – заінтриговано запитав ворожбит.

Катря Довга тільки загадково усміхнулась і поманила ворожбита ближче до себе. Він з розумінням підсунувся ближче до жінки. Та вся склалась, наче змерзла, хоча на вулиці була спека. Її руки тремтіли, а очі були незвично великими.

«Вона боїться!» - вражено подумав Андрій, дивлячись на неї, однак не думав її квапити. Врешті, Катря знову шумно увібрала у себе повітря, стискаючи руки у кулаки.

- Ну, що ж… - прошепотіла вона і почала свою розповідь.

Катрі було чотирнадцять, коли їй сказали, що до неї прийдуть свати. Дівчина від страху тремтіла і мовчки ковтала гіркі сльози - вона ще не хотіла заміж. Тим більше за Карпа. Вона любила іншого. Юркові залишилось відробити ще якихось два роки і вони зможуть бути разом, так дівчина переконувала матір. Але її ніхто не слухав.

- Яка любов, коли є гроші! – так втокмачувала її Устина і та хоч в душі не погоджувалась із нею, але не мала сил перечити. Вона подала старостам рушники, а сама ж того дня побігла у поле, до свого Юрка Знайденка. Вона також любила його, але з їхнього кохання нічого хорошого би не вийшло. Той був бідним сиротою.

- Ми щось придумаємо… - заспокоював він, погладжуючи її за густе чорняве волосся. Дівчина тільки зітхала, але не йняла віри словам коханого. Мабуть знала, що з їхніх думок не вийде нічого доброго.

Опісля Покрови відбулось їхнє весілля. Молода Катря була надзвичайно красивою наче писана. Дружки розхвалювали її вроду і заздрісно зітхали. Весілля було пишним, шумним, дійсно як мало бути. Тільки молода  невесела. Очі були сумними, здавалось ось-ось потечуть сльози з теплих карих очей. Молодий теж був задуманий, здавалось його думки були десь далеко, поза межами весілля.

Наступного ж дня, відразу після весілля, той зібрався і подався у сусіднє село, залишивши Катрю Довгу на самоті. Та відразу ж зраділа і побігла до Юрка, який радо зустрів її . Так в обіймах коханого вона і заснула, забувши і за свого чоловіка, і за вчорашнє весілля,  і за те, що той десь далеко від неї.

Карпо був втомлений, опісля важкої дороги. Вони якраз проїжджали мимо села Дворняки і тут його серце задоволено заторохкотіло, побачивши таку знайому йому хатину. Він вистрибнув з воза і побіг як попечений – там жила його Світлана.

- Іноді мені здається, - промовила Катря, перебиваючи розповідь, - що якби мене віддали за Юрка, нічого б цього не було. Мені здається, що всі були б щасливі, але… - жінка зітхнула. –  Люди не вибирають щастя, то щастя вибирає людей.

Світлана прийшла до селища Зелені Пагорби з річною дитиною на руках. Вродливиця була, і відразу ж по ній ясно - багачка. Її батьки згинули від холери, то була не рідкість, колись цілі села вимирали від цієї зарази.